35-річна Ірина телефонує своїй подрузі:
– Ти ж знаєш, в мене зі свекрухою завжди були ідеальні стосунки, за неї я стояла горою і мені дуже пощастило. Вона завжди мені в усьому допомагала: з дітьми, чоловіком. І я думала, що все це вона робить за власним бажанням. Приходила до нас майже через день, від коли онуки народилися. А нещодавно вона заявила, що я зі своїми дітьми була для неї справжнім тягарем. Що ніби то ми з Миколою сидимо у неї на шиї. Але як так можна говорити? Я ж не примушувала її щодня до нас бігати і вдячна їй була за допомогу.
Це був її вибір, а зараз винна я. Тепер вона в моєму домі і кроку не зробить. Не треба до мене ходити, “гарувати на всіх”, як вона своїм подругам розповідала. От сидить в себе, нехай там сидить, відпочиває. Мені від неї нічого не потрібно, щоб потім за спиною ось так намовляла.
Дітей у Ірини і її чоловіка троє, старшому синові дев’ять років, дочкам п’ять і два, і, хоча вона не працює, зайві руки в господарстві при такій кількості малюків ой як потрібні жінці. Матір чоловіка дійсно приходила до них, як на роботу, робила всі домашні справи, застеляла ліжка, мила посуд, допомагала невістці з дітьми.
Робота в домі, як відомо, знайдеться завжди.
– Вона завжди приходила така щаслива, і до мене тільки “Іринко, та не працюй так, іди відпочинь”, а я думала, за що мені таке щастя. Я була з нею відвертою, вона стала мені найближчою людиною, адже ми проводили кожен день разом. Я думала, що вона щира зі мною.
Онуки з нетерпінням чекають на прихід бабусі, адже вона завжди щось з сумки витягне: чи то цукерки, чи печиво, пакетик соку.
– І що, старшому дев’ять, і вона всі дев’ять років так ходить допомагати? Кожен день?
– Ну так, було і таке, що і я до неї ходила, допомагала, коли вона хворіла. А так з тими малюками мені було дуже важко, то зараз вони вже трохи старші і вже легше. Можу і самотужки впоратися, а то коли наймолодша дівчинка народилася, син ішов в перший клас, середню – в садок треба було водити, я з немовлям на руках – просто не давала собі ради.
Дочки у Ірини, за її словами, спокійні позитивні малятка, сидіти з ними – одне задоволення, але їй потрібна була бабуся, щоб та водила їх в гуртки, поки сама Ірина вдома прибере й зготує вечерю.
– Свекруха вдова й ми повністю її забезпечували, там з пенсії вони собі щось відкладала, квартиру оплачували мами, в супермаркет їхали – і продукти їй і собі. І от так цього разу, ми поїхали з Миколою в супермаркет, накупляли продуктів і їдемо до свекрухи. Ввечері мали іти в гості, тому я сама взяла пакунок й побігла до неї. На сходовій клітці чую, як вона розмовляє з сусідкою:
– Та я вже дев’ять років рук не опускаю, світу не бачу. З ранку до вечора повинна на тих телепнів гарувати. В мене і свої справи є, а я маю з тими дітьми сидіти завжди. Розумію, що то мої онуки, посиджу, допоможу, але не так, щоб я ще на старості літ крутилася, як дзиґа, біля них. Попери, прибери, дітей відведи, забери – та я вже і сил не маю стільки. Там все приберу наготую, приходжу до себе додому – а в мене вікна брудні, пил повсюди, а робити ще тут просто не можу. Добре, що додому приходжу вже коли темно, то бруду особливо не бачу у себе.
– Та то ти їх так сама навчила, що завжди все маєш там робити, попроси ти у невістки допомоги, щоб прийшла і тобі вікна помила.
– Ага, дочекаєшся, вона навіть в себе не мила, я їх то робила, бо їй ніколи. Таке враження, що це мені треба, щоб діти в чистоті сиділи. От привезли мені вранці дітей і поїхали, і що думаєш, щось лишили? Ні яблучка, ні каші, все моїм коштом. Ось наберуся колись сміливості, і висловлю їм все! Скажу, злізайте вже з шиї.
Ірина тоді була шокована, повернулася назад в автівку, дала пакунок з харчами чоловікові, сказала, щоб він відніс та забрав дітей. Цілу ніч жінка не спала, плакала, а вранці зателефонувала свекрусі і сказала, щоб та більше не приходила до них. З такими вона зв’язуватися вона не бажає.
Що ви думаєте з цього приводу?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!