І я, і чоловік – активні люди, не любимо стояти на місці й намагаємося не втрачати жодної можливості. Після шлюбу наше життя також було насичене, однак ми мріяли про малюка. Вірили, що маленька крихітка перетворить кожен день на свято. Я уявляла, як моє рожевощоке диво спить в ліжечку, а я, як мадонна, схиляюся над ним.
Однак реальність, як завжди, не відповідає нашим очікуванням. Донька народилася семимісячною, то ж перший рік був дуже важким, вона мало спала, скиглила. Ми регулярно спілкувалися з лікарями і робили все можливе, щоб малятко зміцніло.
Рік безвилазно просидівши вдома, я відчувала себе матір’ю-героїнею. За плечима інститут, певний досвід, успішна кар’єра, насичене життя, і щастя, яке відчуваєш від спілкування з малюком, ні з чим не порівняти. Коля працював за десятьох, щоб ми з Катрусею ні в чому не знали відмови. Правда, вдома він мені не допомагав та й часу у нього на це особливо не було, так що я його не звинувачувала. Але і він би міг увійти в моє становище, а не висловлювати своє невдоволення з приводу розкиданих по квартирі речей і вечері з напівфабрикатів.
Я поспішно говорила:
– Давай, чи що, пельмені зваримо. – Чоловік зітхав. Та ще іноді згадував, які я раніше готувала борщі, м’ясні запіканки і сирники. В один зовсім не прекрасний день я обурилася:
– Чим ти незадоволений? Тобі смакоту подавай?
Коля образився і заявив мені:
– Я працюю, як віл. І немає нічого дивного в тому, що я хочу ввечері прийти в чисту квартиру і повечеряти.
– Тобі, напевно, здається, що у тебе найскладніша робота, а я тут цілий день байдики б’ю. Спробував би кілька днів провести в моїй шкурі, а я б на тебе подивилася »
– Можливо, ти забула, але я кілька разів залишався з Катрусею на цілий день. І нічого особливо страшного і непосильного в домашньому господарстві я не помітив, вже.
Таке почути для мене було несподіванкою, я просто вибігла на вулицю, щоб не проковувати більший скандал. З цього дня атмосфера в нашому домі поступово почала напружуватися
У мене з’явилася можливість один раз в тиждень ходити на роботу. Все складалося якнайкраще, я могла вдихнути трохи повітря забутого вільного життя, а дитина отримувала можливість переключитися з мами на інших людей. Ми домовилися, що допомагати нам буде свекруха. Але, не встигнувши насолодитися першою радістю, я зрозуміла – закон підлості, здається, був придуманий спеціально для мене. Свекруха подзвонила і сказала, що злягла з температурою. Коля погодився і взяв відгул.
Вранці я дістала забуті туфлі на підборах, одягла їх, походила по кімнаті і зняла. Коли всі рекомендації були підготовлені, список заборонених для дитини продуктів прикріплений до стіни, а розетки закриті, я поцілувала сім’ю і вийшла з дому. Назад поверталася вже втомлена і голодна. Хотілося скоріше обійняти сім’ю, що-небудь проковтнути і впасти на диван. Не встигнувши відкрити двері, я з радістю почула дитячий сміх. Коли увійшла в квартиру, як ви думаєте, про що я подумала в першу чергу? «Ну чому в кімнаті такий страхітливий бардак? Адже сиділи ж цілий день вдома, невже не можна було трохи прибрати». Але я знайшла в собі сили розцілувати доньку і чоловіка. Коля тут же став розповідати, як Катерина ні в яку вдень не хотіла спати, як вивалила на підлогу всі кухонні каструлі і сковорідки, як розмалювала фломастерами стіну в дитячій. Чоловік запропонував нагодувати мене пельменями, а мені хотілося плакати від голоду і образи. Ну ладно хай пельмені, але можна було їх зварити до мого приходу. Навіть стіл після обіду не протерли. І тепер замість того, щоб сісти і розслабитися, я була змушена відразу переключитися на домашні справи.
З того часу пройшло багато часу, і я працюю вже у повний графік. Але в ті дні, коли чоловік повертається додому пізніше мене, намагаюся все-таки навести в квартирі порядок і накрити на стіл. Я тепер добре його розумію. Чому в парі люди знецінюють працю один одного?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!