Біологічний батько моєї Христинки покинув мене давно, коли я ще вагітною ходила. Ми тоді разом працювали на заводі і в нас закрутився роман. Але через 3 місяці виявилося, що він геть не хоче створювати зі мною родину. Тільки запропонував гроші на аборт.
На щастя, поруч зі мною були батьки. Тато і мама в один голос сказали “народжуй, ми допоможемо”. Чесно, якби не вони, то я б пропала на цьому світі з Христинкою. Поки я працювала на денній зміні, мама була з донечкою, а потім бігла на нічні чергування в поліклініку. Тато взагалі подався у Польщу на заробітки.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Мама любила казати “донечко, ми завжди прийдемо на допомогу, тільки не мовчи”. Я відчувала велику любов та підтримку. І коли вже сама купила квартиру, отримала гарну роботу, почала дякувати батькам за поміч. Зробила їм ремонт на дачі, постійно возила на море чи закордон, купувала путівки у санаторій.
Донька у мене виросла справжньою красунею та розумницею, закінчила школу на золоту медаль. А потім ще й здобула червоний диплом. І чоловік у неї дуже хороший, Данило, однокурсник. У них двоє діток – старший син Назар та молодша Аня.
Однак, декілька років тому я врятувала свою доньку від лихої долі. Вона була одружена з першим чоловіком, Мироном, її шкільне кохання. Час від часу я приїздила до молодят і бачила, що у моєї Христини червоні очі.
– Доню, ти плакала?
– Ні, мамо, то ж алергія.
А я знаю прекрасно, що в Христини нема взагалі алергії! Вона ніколи навіть не хворіла.
Ще й почала дуже дивно одягатися, носила влітку джинси з цупкої тканини та светрики на довгий рукав. Раз прийшла без попередження до неї у гості та помітила великий синець у Христі під оком.
– Господи!
– Мамо, та я просто впала…
– Христинко, якщо тобі потрібна поміч – я завжди допоможу. Тільки не мовчи.
Як виявилося, Мирон полюбляв випивати і часто підіймав на Христину руки. А він такий чоловік міцний, на бокс ходив. І діти часто бачили, як тато лупцював маму, плакали, кричали.
Христя боялася Мирона. І боялася комусь щось погане сказати. Та і куди вона могла піти з двома дітками? Ні квартири, ні роботи, ні грошей. Я одразу сказала доньці, аби вона збирала речі та дітей, поки чоловіка нема.
– Донечко, будь ласка, пам’ятай про те, що я завжди прийду на допомогу, тільки не мовчи.
Христя з дітками переїхала жити до мене. Я віддала останні заощадження, аби найняти хорошого адвоката і боролися за права на повну опіку. Нам було не легко, але я повторювала Христині “Я завжди прийду на допомогу, тільки не мовчи”.
Все закінчилося добре. Христя виграла суд, потім знайшла гарну роботу. А через рік вийшла заміж за однокурсника Данила. Їх доля чисто випадково звела в одній маршрутці. Він прийняв Назара та Аню, як рідних діток. І зараз у родині чекають на поповнення.
Донька щодня дякує мені за допомогу. А я лише відповідаю “Щоб не сталося – пам’ятай, що у тебе є я”.
Не бійтеся попросити про допомогу або ж простягнути руку помочі. Адже рідним завжди потрібна підтримка у важку хвилину…
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!