Згадую зараз усю цю історію – і повірити не можу, що довелося таке пережити. Мій син після 24 лютого пішов у військкомат, самий так вирішив. А невістка не дуже й зупиняла. У них з Тетяною не найкращий період в житті був, сварилися увесь час. І це прикро, адже онук зростає і бачить це.
Та невістку дратувало, що Костя мало заробляє і вони змушені орендувати житло. Неодноразово вона натякала.
– От, уступили б ви нам квартиру. Одна в трикімнатній живете!
– А я де житиму?
– Їдьте в село до сестри. Що вам у місті робити.
– Як це що? Тут друзі мої, ще й підробіток маю. Не хочу я в село. А ви як бажаєте, можете зі мною жити, я не проти.
Та Таня не хотіла зі мною. Я навіть пропонувала, щоб ми обміняли мою трикімнатну на дві квартири окремо: в одній би я жила, іншій – молоді. Та вона лише зазначала, що шкода втрачати таке шикарне житло.
Після того, як Костя пішов на війну, невістка трохи заспокоїлась. Син отримував гарну зарплату і вона успішно її витрачала. Ходила по салонах, оновила гардероб. А я їй неодноразово казала:
– Ти б краще економила і відкладала ці гроші на квартиру.
Та я не знала, що має Таня вже інший план.
В червні сина відправили на передову. Це були страшні дні. Я не могла спати й зовсім змарніла. Навіть до лікарні потрапила. Щастя, що мені вчасно надали допомогу. Невістка ж так не переймалася, їй наче й байдуже було, чи живий Костя. Та тоді сталося жахливе.
Щойно я повернулась з лікарні додому – зв’язок із сином зник аж на три дні. Я місця собі не знаходила. А тоді зателефонувала Таня:
– Все, немає більше Кості! Тримайтеся! – я наче й не чула цих слів. В очах потемніло.
Далі нічого не пам’ятаю. Моментами, наче крізь сон, бачила лікарів, кричала, плакала.
І ось я прокинулась в палаті, пристебнута до ліжка. Я зовсім не розуміла, де перебуваю. Поряд були пацієнти, які увесь час спали. Згодом прийшла медсестра:
– Доню, де я? Що сталось?
– Все добре! Вас вилікують! Заспокойтеся! Ви в неврологічному відділенні. У вас стався напад на через стрес. Ви вигадали, що син загинув, кричали, плакала. Були небезпечні для себе й оточення.
– А де Костя?
– Живий, дзвонив, він на фронті й не може наразі приїхати.
– В мене обманюєте! Скажіть правду!
– От знову ви за своє! Заспокойтесь!
– А можна зателефонувати? Де Таня?
– Ні, вам не належить. Таня вас боїться, ви нападали на неї. Вона переймається за сина.
– Та не може такого бути. Не вірю.
Я нічого не розуміла. Вже й думала, що справді втрачаю розум. Словами не передати, що я пережила в ті дні. Мені постійно кололи сильні заспокійливі препарати, вже й не розуміла, що коїться навколо. І не знаю, що було б далі, якби не моя сусідка – баба Надя. Ми з нею не дуже товаришували, прикрий стара мала характер, з усіма сусідами пересварилася. Та саме вона мене врятувала.
Виявляється, коли мене забрали до лікарні, Таня з сином відразу переїхала в мою квартиру і почала там господарювати. Уважна баба Надя цього не могла не помітити. Розпитувала усіх, що сталося. Невістка сказала, що в мене поїхав дах. Та стара не повірила. Минув місяць доки вона мене знайшла. А якби трохи більше – я вже б жила в психлікарні, а звідти повернутися дуже важко.
Баба знайшла знайомого лікаря, який допоміг розібратися. А потім зчинила такий скандал, що завідувач відділення злякався розголосу і дозволив мене обстежити повторно. Мабуть, невістка йому добряче заплатила, аби мене туди запроторити.
Саме завдяки бабі Наді мене врешті виписали. Щойно я вийшла – зателефонувала Кості, усе йому розповіла. Він страшенно розізлився. Виявляється, ще до того, як потрапила до лікарні, він повідомив Тані, що хоче розлучитися. Та вона сказала, що ніколи на це не піде. І не збирається з дитиною залишатися на дорозі.
Я приїхала додому. Таня відразу втекла. Почала кричати, що я схиблена і вона наче все вірно зробила. Мені страшенно шкода онука. Не знаю, як далі бути. Сподіваюсь, син приїде і допоможе розібратися.
Як би ви вчинили на моєму місці? Порадьте, бо я в розпачі!
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!