Зранку я не могла знайти собі місце. Звичайно, кожна наречена нервує перед весіллям, та це було інше.
Ми з Ромою досить довго зустрічались. Два роки ходили, тоді він в армію пішов, я його чекала, після повернення ще рік. Я зовсім не розуміла, чому ж він не робить пропозицію. Кохає наче мене, втратити боїться. А тоді його сестра Діана відкрила мені очі:
– Вже давно б весілля відіграли, якби не наша мама.
– Чому?
– Складна вона людина. А ти чомусь їй не сподобалась. Рома сварився із нею, вмовляв, та дійшло до того, що вона погрожувала позбавити спадку. А ти ж сама розумієш, втрачати там є що.
– А чому ж я їй не подобаюсь?
– Мабуть, звикла головною бути, бачить, що ти сильна і самостійна, боїться контроль втратити.
Не розуміла я цього, та прикро було дуже. Згодом набралася сміливості й сама почала розмову з коханим:
– Рома, я тебе з армії чекала. А роки йдуть! Якщо ти не хочеш одружуватись – так і скажи.
– Ні, я дуже хочу. Лишень не покидай мене.
Наступного ж дня він прийшов з величезним букетом троянд і каблучкою. Нарешті ми заручилися. Я щиро вірила, що з часом мої стосунки з його мамою покращаться.
Ми готувались до весілля. Свекруха, на диво, допомагала, та наполягала, аби все було лише так, як вона хоче. Ресторан, меню, декор, музикантів – усе вона вибирала. Мене це дратувало, але я вирішила мовчати, аби догодити цій жінці.
І ось за кілька днів до весілля сталося те через що, я думала, доведеться скасувати свято.
В мене є колега Олексій. Я вже давно йому подобаюсь, і він цього не приховує. Перед самим святом я намагалась гарно попрацювати, аби потім взяти відпустку заради медового місяця. Я затримувалась допізна. А одного разу Олексій запропонував мене підвезти додому. Відмовлятись було дивно.
Коли ми приїхали, Олексій зупинився і почав мене вмовляти скасувати весілля. Стверджував, що кохає і жити без мене не може. Я пояснювала, що нічого не вийде. Ми сиділи й говорили. А тоді я обійняла хлопця, аби підтримати, все ж я цінувала його, як друга.
Та потім я побачила, що біля під’їзду стоїть моя свекруха й уважно дивиться на все це. Я вийшла з машини й підійшла до неї:
– Доброго вечора! Ви на мене чекаєте?
– Взагалі-то так. А ти, бачу, ще заміж не вийшла, а коханця вже маєш?
– Це просто колега, друг.
– Ну тоді не страшно, якщо я синові розповім, що ви тут пів години сиділи в машині.
Я не знала, що їй казати. Вирішила не благати, аби майбутня свекруха не подумала, що в мене й справді щось є з Олексієм. Та з острахом чекала, що ж буде далі.
І ось, настав день весілля. Ми саме стояли в черзі біля РАЦСу і раптом я побачила, що мама Роми кличе його на розмову.
“Все зараз вона йому розкаже. Хоче, щоб я навіть часу не мала все пояснити” – думала я.
Вони поговорили. Рома повернувся із серйозним обличчям і спитав:
– Мені варто через це перейматися?
– Ні!
– Я тобі довіряю. Пішли одружуватись.
Він навіть не розпитував. А майбутня свекруха стояла з кислим виразом обличчя і мовчала. Ми одружилися. Свято вдалося на славу. Та я тепер не знаю, як спілкуватися із мамою чоловіка. Чи вдасться мені налагодити із нею стосунки?
Що б ви робили на моєму місці? Чи варто намагатися потоваришувати зі свекрухою?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!