Всі гроші я висилала на хворого братика. Однак, тепер Давидик на небесах. Але батьки далі вимагають висилати їм гроші

Я мала молодшого брата, Давида. Між нами різниця досить велика, 15 років. Батьки дуже сильно хотіли мати двох діток, постійно казали, аби я також молилася про братика чи сестричку. 

Але у мами вагітність дуже важко протікала. Останні місяці вона навіть з ліжка не могла встати та налити собі склянку води. Пологи минули дуже складно, їй робили операцію. Давид народився з ускладненнями. Відтоді батьки забули про моє існування, вся увага була прикута до брата. 

Скажу чесно, мені дійсно не вистачало їх любові та підтримки. Всі гроші йшли на ліки та операції для Давида. Хоча деякі лікарі відмовляли їх навіть народжувати брата і казали віддати в дитячий будинок. Тільки вони нікого не хотіли слухати. Возили брата закордон, до різних мольфарів, ворожок, екстрасенсів. 

А я вирішила після коледжу поїхати закордон. Мені якраз виповнилося 18, отримала паспорт. Тим паче, моя хрещена мама Вікторія вже років з 20 жила та працювала в Португалії. Вона допомогла мені швидко знайти гарну роботу в одному кафе офіціанткою. Пощастило, що туди ходили тільки туристи, які знали англійську мову. А потім я працювала нянечкою в одних сеньйорів, якраз португальську мову добре вивчила.

Всі гроші я пересилала батькам, аби вони лікували братика. Давида прооперували і в столиці, і закороном. До них приходила спеціальна медсестра, яка щодня ставила йому уколи, робила масажі, займалася моторикою тіла. Звісно, це було задоволення не з дешевих. Але для Давида я нічого не жаліла. Коли приїжджала у гості, то він завжди тягнув до мене руки та посміхався.

Однак, 2 місяці тому Давидика не стало. Я одразу приїхала на похорони першим автобусом. Мама ходила, наче та мумія, багато плакала, коли домовину опускали, то вона сама кидалася в могилу. Сусідки ледь змогли її заспокоїти. 

Мені також дуже важко вдалося пережити втрату братика. Але він став Ангеликом, щоранку та щовечора молюся, аби йому там було добре. Уявляю, як він десь на хмаринці солодко спить. 

І тиждень тому я отримала зарплату. Євро відклала собі, адже планую повертатися додому. Хочу жити у рідному Тернополі, купити там квартиру. Тим паче, тут, у Лісабоні я не маю ні друзів, ні родичів. 

Вже порахувала, що через рік вийде наскладати потрібну суму та ще на гарний ремонт вистачить. Ну я вже в цій Португалії 7 років, сумую за рідною Україною. 

Однак, всі мої плани зіпсували батьки. Вони ж звикли, що кожного 2 числа я надсилаю їм гроші на картку. 

Пошепки

– Доню, тобі ще зарплату не дали?

– Ні, дали. 

– То чого ти нам не кинула?

– Мамо, ну ви всі гроші на брата витрачали. А зараз я вже хочу собі на якусь квартиру відкласти.

– А ти з нами не хотіла порадитися, дівко? Як тобі таке в голову залізло? Краще б дала нам ті гроші на ремонт чи машину! 

Моя мама всі ці роки не працювала, а сиділа з братиком. Тато отримує на заводі 8 тисяч гривень. Ну і звісно, що саме я була найбільшою годувальницею в родині. А тут все, закінчилася халява. 

І от через ці гроші батьки на мене дуже образилися. Кажуть, що я зрадниця та егоїстка. 

Але знаєте, я себе не почуваю винною. Адже мама і тато приділяли увагу тільки покійному братові. Про мене згадували тільки тоді, коли в Лісабоні приходила зарплата і треба було ліки купити.

Тепер я хочу пожити тільки у своє задоволення. Не думати про когось, а тільки про себе. Мати власне житло, вийти заміж, народити діточок. Мені тільки 25, ще все життя попереду. Шкода, що батьки цього ніяк не розуміють.

Можливо, дівчині варто переглянути свої пріоритети? 

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!