Свекруха принесла мені багато “приданого” для першого онука. Але я вкотре зібрала ті речі та просто винесла до смітника. Ну раз ще віддала в фонд для нужденних.
Ні, я не погана чи невдячна невістка. Просто ті “подарунки” гидко й до рук брати. А пані Валентині все одно. Ще й так поводиться, наче робить велику послугу!
Ми з чоловіком рік тому стали батьками. Хоча за мірками власне, свекрухи, я вже вважалася для неї старородкою, бо народила у 27. Однак, ми з чоловіком спершу збирали гроші на квартиру, потім робили ремонт, купували меблі. віддавали борги та виплачували кредит.
А потім машина, бізнес, накопичити гроші на малюка, здавати аналізи. Ми ретельно готувалися до вагітності, а не “сунув, плюнув і пішов”.
Коли ж я повідомила про вагітність, то найбільше раділа свекруха. Навіть розплакалася і так цілувала мене, що, здавалося, задушить. Я розуміла, що в ній було те непереборне бажання пошвидше стати бабусею, няньчити онуків. Однак, зовсім скоро та радість перейшла в якусь маніякальну стадію.
Я ще не знала, яка буде стать у малюка, а пані Валентина почала приносити конвертики на виписку:
– От, ну подивися, яка краса. І так ще можна бантиком перев’язати.
Однак, речі були в жахливому стані. Ті конвертики де-не-де поїла міль, запах дуже неприємний запрілий, нитки вилізли. Це ще були речі від мого Дмитра, які свекруха так берегла.
Я старалася натякнути пані Валентині, що ми можемо самі купити одяг для дитинки. Але мене ніхто не чув, свекруха вперто приносила речі. Тому я раз не витримала, взяла ті пакети просто віднесла на смітник тихцем.
Всі 9 місяців пані Валентина постійно приносила барахло. Ми навіть старалися на вихідних кудись поїхати чи просто вийти з квартири – аби лиш свекруха не приносила той непотріб.
І це були не тільки старі покривальця, але й гризунці, кубики, книжечки, шапочки та взуття. Самі розумієте, в якому стані були речі, якщо їх майже 27 років зберігати на горищі.
Але то були квіточки. Після виписки свекруха сказала, що має для нас спеціальний раритетний подарунок. І притягла додому стару коляску мальвіну.
– Ну її лиш от зняти, тут помити, можна чехол в машинку закинути. А тут колеса крутяться, то нічого, от буде вам така гарна колясочка.
– Господи, ви де це барахло взяли?
– Як де? То ж ще Дімочку в цій мальвінці возила. Дивися, тут такі ручки зручні і під низом є тримач для речей.
Дочекалася, поки свекруха піде геть та попросила чоловіка ту розвалюху винести до смітника. Або нехай безхатьки забирають та будуть в тій колясці пляшки возити.
Ну і от нещодавно пані Валентина почала цікавитися – а чого це ми онука в її подарунки не одягаємо? Я збрехала, сказала, що той одяг не на літо, малому буде спекотно.
Тільки от не розумію одного – нащо свекруха весь той непотріб з гаража тягне до нас додому? Невже не можна просто це викинути чи спалити або ж на ганчірки пустити? Ми нормально заробляємо і можемо купити все необхідне для дитинки.
Та мені навіть соромно з такою коляскою вийти на двір гуляти. Чи це просто свекруха економить на подарунках? Вона також пані при грошах, має свій бізнес та на пенсію ще не збирається йти.
Рано чи пізно свекруха ж дізнається правду і точно такому не зрадіє. Однак, нема сил більше терпіти ці “подаруночки”. Їм місце на звалищі!