Я не люблю згадувати своє дитинство. Було воно зовсім не сонячне. Мама мене не любила, вважала своєю помилкою молодості. Росла я нікому не потрібна. Тітка мене жаліла, запрошувала в гості часом. А ненька особисте життя влаштовувала. І це їй вдалося.
Згодом вийшла заміж досить вдало. Олег Іванович був директором на виробництві, впливовою людиною. Мріяв про сім’ю і дітей. Мама мене відправила в інтернат, аби не заважала. Згодом завагітніла й Миколку народила. А тоді вітчим сказав їй:
– Забери доньку з інтернату. Має вона з нами жити.
Скажу чесно, він був дуже доброю людиною. Любив мене, як рідну і ніколи не підкреслював, що я чужа. Натомість мама завжди наголошувала, що я маю дякувати за таке життя, адже насправді його не заслужила. Та хіба ж я просилась на цей світ?
Згодом в мене народилась ще сестричка Леся. Мама скинула на мене всю домашню роботу й догляд за дітьми. Жила з нами ще ненька Олега Івановича, дуже спокійна літня жінка. Та мама її ненавиділа. Називала відьмою. Хоча, як на мене, вона була прекрасною свекрухою, ніколи в наше життя не втручала і пекла чудові пироги.
В 16 років я покинула свій дім. Олег Іванович допоміг мені вступити в коледж. Він увесь час мені допомагав. А коли я вийшла заміж – подарував нам з чоловіком невеличку квартиру. Своїх дітей він також на дорозі не залишив.
Та раптом сталася біда, вітчим потрапив в аварію, врятувати його не змогли. Мама залишилась зі свекрухою, але вона доглядати її зовсім не хотіла. Увесь час цькувала, вимагала, аби та в дім для літніх людей поїхала. Почала старенька проситися до онуків. Та усі відмовили. Усі, окрім мене.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Я любила бабусю, хоч не рідна вона була, та мене в дитинстві завжди підтримувала. Не довго довелось доглядати стареньку. Пішла за сином своїм через чотири місяці. Тоді приїхала до мене мама з братом і сестрою.
– Де бабині речі? Там в неї мають бути документи, золото і заощадження!
– Ви що? Ще ж тіло не охололо.
– Не вигадуй. Ми ще у спадок батька не вступили, а там якісь проблеми з паперами. Треба терміново знайти.
Вони перевернули всю кімнату, в якій жила бабуся. І нічого не знайшли. Лише листа. Відкрили, а там почерком вітчима написано.
“Мамо, ріднесенька! Якщо я помру раніше і не зможу тебе доглядати – пробач! Знаю, від дружини ти добра не дочекаєшся. Просись до дітей. Хто прийме – тому й виробництво залиш.”
Минуло чотири дні після похорону бабусі й мені зателефонував адвокат вітчима. Виявляється, Олег Іванович оформив свій бізнес на маму вже дуже давно. Не довіряв він своїй дружині.
Тепер я стала власницею виробництва, хоча й не була рідною донькою вітчима. Та рідні тепер зі мною не спілкуються, хочуть аби відмовилась від спадку.
Як я маю вчинити – скажіть?
Більше цікавих життєвих історій тут https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!