Скажу відразу, свого Дениса я дуже люблю. Мені з ним пощастило: не п’є, працює, досить гарно заробляє, ще й гарний. Я про такого й не мріяла. Та й не очікувала, що зможу його зацікавити.
Я виросла в дуже бідній сім’ї. Нас в мами було шестеро. Тато пив разом із ненькою, а потім одного дня зник назавжди. Більше ми його не бачили. Мама змінювала кавалерів, а до дітей їй діла не було. Згодом мене із сестрою забрала до себе бабуся. Це стало порятунком, хоча вона й була дуже суворою, била нас, кричала. Та ми тішились, що маємо нормальний одяг і їжу.
Згодом я поїхала на навчання, вступила в технікум, вчилась на бухгалтера. Коли мені було 20 років, подруги запросили в клуб. Я пішла, хоча навіть вдягнути не мала що. Там і познайомилась з Денисом. Він працював тренером, мав власний клуб – статний хлопець із гарним спортивним тілом.
– Я саме таку, як ти, шукав. Мені не потрібна сучасна фіфа, хочу скромну і чесну дівчину, без понтів! – Ці слова підкуповували.
Ми почали зустрічатися. А зовсім скоро Денис зробив мені пропозицію, але зауважив, що до весілля я маю навчитись готувати й прибирати, бо він дуже любить порядок в усьому. Після життя у бабусі, я думала, що для мене це взагалі не проблема.
Згодом ми одружилися. Я переїхала до чоловіка і перше, що побачила – великий плакат в коридорі.
“5:30 – підйом, 5:20 – гігієна і ранкова гімнастика, 6:00 – вологе прибирання…” – і так далі.
Я не витримала і спитала:
– А це що?
– Це для тебе, аби знала, які порядки в моєму домі. Не хочу, щоб у нас були непорозуміння.
Я намагалась враховувати усі правила Дениса, так часом все ж про щось забувала. Тоді він влаштовував скандали, це його страшенно дратувало:
– На чолі собі напиши, якщо не можеш запам’ятати!
Я переймалась, що ніяк не можу догодити чоловікові. Він спортсмен, який звик до суворої дисципліни. Та сподівалась, що з часом навчусь. Але зовсім скоро завагітніла. В мене був страшний токсикоз, я не могла встати з ліжка. Та Денис цього не розумів:
– Вставай і готуй їсти! Вагітність – не хвороба!
– Але мені дуже зле.
– Я казав, що хочу запіканку сьогодні, а тут лиш вчорашній плов.
Він викинув рис у смітник разом із каструлею. Я встала і почала готувати. Відтоді я дуже стараюся, та мені важко. Часом здається, що чоловік зовсім мене не кохає, а просто знайшов собі прислугу, яка ще й за дружину.
Скоро мені народжувати і я в розпачі. Розумію, що з малою дитиною мені буде вкрай вадко виконувати усі домашні обов’язки. А постійно вислуховувати зауваження і крики чоловіка і так важко. Порадьте, як йому це пояснити?
Думаєте, такий чоловік, як мій Денис може змінитися?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!