“Встигнеш серіали подивитися! Краще їсти приготуй!”- звернулася Ліда до матері

Коли Валентина Григорівна брала до себе доньку із зятем, то точно не очікувала, що все складеться саме так. Навіть гадки не мала, що втомиться від життя з дітьми так швидко.

З іншого боку, її особливо ніхто й не питав. Та й пані Валентина давно вже живе сама. Чоловіка не стало раптово. Перед тим жили душа в душу 40 років. 

Але тут нічого не вдієш. Бог сам усе вирішує. Тож Валентина Григорівна потихеньку звикала до самотності.

Але минуло три місяці, як у двері постукали.  

Донька з чоловіком і дитиною винаймали двокімнатну квартиру. Батьки допомагали їм матеріально. Але зараз чоловіка пані Валентини нема, отже, і з фінансами скрутно. 

Тож дочка прийшла з проханням.

– Усе зараз дороге. Ми з Іваном майже нічого не заробляємо. Дитина росте. Хазяйка підняла ціну за квартиру. Мушу проситися до тебе. Іншого виходу нема. Ми з Іваном платитимемо за комуналку…

Валентина задумалася. І жаль дітей, але все ж…

-Як нам 4 у двох кімнатах поміститися? 

-Ну якось треба. Я буду з Іваном, а ти – з онукою. Тісно, але дружньо. Моя частка в цій квартирі теж є, так що не забувай. 

Валентина Григорівна не очікувала такої заяви від доньки.  Але змирилася. Виходу справді не було.

З переїздом сім’ї доньки, життя жіночки змінилося. Тепер у домі були нові порядки та правила.

Сама Валентина – жінка поступлива, тиха. А зять із донькою зовсім інші.

-Поки нема грошей. Заплати цей місяць ще ти за комуналку, – заявила Ліда. Обіцяли гроші повернути. Але так їх Валентині ніхто і не віддав. 

-Подивишся серіали потім, мамо… Їсти щось приготуй. 

-А що приготувати?

-Щось, з того, що є в холодильнику.

Але в холодильнику майже нічого не було. Діти чомусь не здогадувалися, що саме там нічого не з’являється. 

– Немає продуктів.

-Мамо, ну купи що-небудь, я ж працюю! 

Валентина здивовано дивилась на доньку.

-А гроші де взяти, Лідо. Ти ж працюєш, то маєш знати. 

Донька нервово поклала пʼятсот гривень на стіл і пішла.

Раз на тиждень такі розмови матері й дочки вже стали традицією. 

Але то ще були квіточки.

Потім виявилося, що у власному домі у Валентини Григорівни навіть кутка свого нема. Всюди їй були нераді. 

Поки було літо, Валентина сиділа під будинком на лавочці. 

-Що у тебе нового? Лиця на тобі нема останнім часом,- запитав якось сусід.

-Сімейне життя вирує, – з сумною усмішкою сказала Валентина. – Але тільки у моїх дітей. Уже чоловіка прошу, щоб він забрав мене до себе. Як його не стало, і мені немає місця в моєму домі… 

Старенька розповіла сусідові про своє життя з дочкою і зятем.

-А кажуть сини непутьові бувають…- зажурилася жінка. 

Чоловік трохи подумав, а тоді запросив сусідку до себе на чай. Розповів про дачу, про город і сад. А тоді додав: 

-Ти з відповіддю не поспішай, але можеш жити в мене на дачі. 

-Це як? Як я сама? А продукти? Та й дивно це якось..

-А я продукти привозитиму… Провідуватиму тебе. Ми – люди не молоді вже і мало кому потрібні. А от один одному можемо допомогти. Ти своїм дітям не потрібна… Мій син про мене теж рідко згадує. Але я рук не опускаю. Треба жити далі. А разом легше буде. Отже, Валентино, цілу осінь можеш у мене на дачі провести. А там якщо не захочеш, то вернешся. Тримати не буду.  

Сусідка мовчала і плакала.

-Що не так? – заметушився чоловік. – Обідив чим?  

-Ні. Просто думаю про дітей.. Та й про те, що про нас люди скажуть?

-Кому ми потрібні, щоб про нас говорили, а якщо і скажуть, то й що. Буде їм про що поговорити.

До своєї квартири Валентина все ж вернулася. Тільки одразу ж почала збирати валізи.  

-І куди ти?

-На дачу. 

-Нема в нас дачі.

-Тепер є. Але тільки у мене.

-Мамо, ти доросла людина, а поводишся гірше ніж дитя. Потім казатимеш, що ми тебе прогнали. І ще про квартплату не забудь. У тебе є гроші? 

-У тебе є. Ти працюєш.ж А я своє давно відпрацювала.  

Так і залишилася Ліда у материній квартирі сама, так і не збагнувши, чому ж ненька так з нею повелася.

Чи схвалюєте вчинок Валентини?

Як зробили б на її місці?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ivanna
Adblock
detector