Влітку мій син відвідує підготовчі заняття до школи, адже восени він іде в перший клас. Нещодавно вчителька дала завдання – підготувати саморобку на осінню тематику. Я з дитинства не любила всю цю ліпнину з пластиліну, аплікації – у душа не лежить до цього. До того ж діти в такому віці геть маленькі – невже вчителька не розуміє, що вона дає завдання батькам, а не школярам? Загалом я ніколи не готувала саморобки в дитячий сад, за винятком одного разу, і не горіла бажанням провести свій вечір з ножицями та кольоровим папером. У групі 15 осіб. Думала, що половина принесе, а інші – ні. Точно ж не всі батьки будуть з цим гратися. Тому як-небудь без нашої вироби обійдуться.
Увечері вчителька написала мені на Viber і запитала: «Ви принесете саморобку? Ваш син не засмутиться?» Я кажу: «Ні, він не засмутиться, в принципі, якщо в групі ще будуть такі ж, хто не принесе».
Тут проходить півдня і в групу Viber починають висилати фотографії з нагородженнями. Вся група з грамотами, і тільки мій син стоїть без грамоти. Так, ми винні, що ми не принесли, але можна ж якось було це дитині не показувати, вручити навіть роздруківку улюбленого героя, наприклад, просто привітати, підтримати.
Так, ми недбайливі батьки, але ви ж педагоги, чому не можна було його підтримати, а нам в докір потім щось сказати?
Я написала вчителю, вона каже: «А за що Вам грамоту давати? Ви нічого не зробили. Хто заслужив, той і отримав ».
З одного боку правильно, це категоричне радянське виховання, ділити на: виконав – 5, не виконав – 2. Але можна ж було чисто по-людськи вчинити. Тільки представлю, що він сидить в передчутті, чекає, що його викличуть, а його все не кличуть …
Тут моя вина – 90%, але і вчитель, бачачи, що мій син один, хто не приніс, і сидить як біла ворона, могла б щось зробити. Навіщо тільки провокувати у нього почуття провини, невпевненості? Вона каже, що тут моя 100% вина.
Чи я не права? Напишіть свою думку.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!