Я живу та працюю в Німеччині вже 12 років. Чесно, я не приїхала сюди заробляти гроші чи шукати нового чоловіка. Навпаки, тікала геть від проблем.
Мій чоловік раніше був хорошою людиною. Петро сумнівно працював на роботі, приносив гроші додому. Я тоді сиділа в декретній відпустці, бо народила донечку Марічку.
Чоловік своїми руками зробив ремонт, зібрав з дерева ліжечко. Батько з нього був хороший, чесно.
Але от хтось нам все-таки наврочив. Петро втратив роботу та почав сильно пиячити. Вранці йшов геть, типу в “магазин”. А потім ледь повз по сходах до квартири. Мені так було соромно перед сусідами, не могла навіть в очі їм дивитися. Не раз Петро просто засинав десь на лавочці чи на дитячому майданчику.
Донечці було тільки 3 рочки, я віддала її у садочок та була змушена вийти на роботу. Часто моя мама забирала донечку додому, аби Марічка не лякалася п’яного батька. Петро частенько забирав у мене в гаманці гроші на горілку та цигарки. А якщо не давала – то тихцем крав якісь золоті прикраси та потім здавав їх у ломбард.
Возила Петра до священників, кодувала, щоразу ходили в лікарню. Навіть їхала до знахарок у села, щоб вроки зняли. Але нічого не допомагало, чесно.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Трималася заради дитини. І коли Марічка закінчила 11 клас та вступила до Львова, то я сама зібрала валізу та чкурнула у Кельн. Там жила моя кумася Наталка, хрещена Марічки. Вона чудово знала про проблеми в родині та постійно просила, аби я приїхала:
– Тут Європа, життя краще. Ну ти довго на своїй спині будеш такого чоловіка тягти? Пожалій себе нарешті!
І тут я вже живу з 2013 року. Кума допомогла знайти роботу, працюю на сортувальному цеху. Марічка не скандалила, сама розуміла, чому я переїхала закордон. Вона до мене часто приїздила, коли мала канікули в університеті.
Я допомогла донечці фінансово. Купила їй двокімнатну квартиру у Львові, потім оплатила частину весілля. Зараз вона сама матуся, народила 2 діток. Я передаю для онуків іграшки, продукти, якісь солодощі. За Петра навіть не згадувала. Донька раз на місяць до нього телефонувала:
– Як там тато? Все добре?
– От йому дуже добре, коли п’яний. Квартиру перетворив на якийсь свинарник. Бруд, порожні пляшки. Сусіди не раз викликали на нього поліцію. Багато дружочків-алкоголіків водить.
Я старалася почати тут нове життя. Робота, коліжанки-заробітчанки, якісь розваги. Можу спокійно на вихідні поїхати в інше місто на екскурсію.
Однак, тиждень тому приїхала в Україну, аби донечку та онуків провідати. Привезла пакунок з гостинцями, іграшки, гроші. І на 2 день до мене зателефонувала сусідка:
– Ти б краще приїхала до себе, там Петрові погано. Він вже тиждень з квартири не виходить, двері не відчиняє.
Я мала запасні ключі та вирішила поїхати додому, хоча донька була проти.
Була шокована, коли побачила Петра. Худий, без зубів, лисий, шкіра жовта. Квартиру я чесно не впізнала, звалище з порожніх пляшок.
У Петра виявили важку хворобу, ледь ходить та говорить. Не може навіть тримати склянку води, бо руки трусяться постійно. Стало якось шкода чоловіка. Поприбирала вдома, винесла те сміття, купила ліки, приготувала йому борщ.
– Валю, ти ж не покинеш мене тут? Не поїдеш знову закордон? Я ж без тебе, як без рук…, – ледь не плачучи говорив Петро.
Мені шкода чоловіка, чесно. Без сліз не можу на нього дивитися.
Але не готова кинути заробітки, аби доглядати Петра. Адже там у мене є робота, друзі, нове життя. Згадую його п’яні крики, бійки, як гроші викрадав. Досі не можу пробачити і забути, не можу відпустити. Всередині сидить та образа. Я ж через нього втекла закордон. Сама важко працювала, доньку виховувала. А він проміняв родину на горілку.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!