Команда “Пошепки” натрапила на історію від читачки, яка ділиться з нами своєю непростою життєвою ситуацією і просить поради. Сподіваємося наші підписники напишуть Дарині кілька слів підтримки, бо вона цього зараз дуже потребує.
Навіть в найстрашнішому сні не могла собі уявити, що мені колись доведеться покинути рідний дім.
Як тільки я вийшла заміж за Дмитра — одразу переїхала до нього в Харків. Ми жили в затишній квартирці в самому центрі міста.
Мені тут дуже подобалося. Попри те, що я сама з Рівненщини — чужою себе зовсім не відчувала.
Хто ж знав, що 24 лютого моє життя перевернеться з ніг на голову?!
В Харкові одразу було неспокійно, тому чоловік змусив мене зібрати речі і разом з маленькою донечкою втікати до батьків.
Мені не хотілося з ним розлучатися, але заради дитини це довелося зробити.
Я їхала до батьківського дому з надією на те, що зможу тут побути в безпеці і спокої хоча б трохи, а там, гляди, все втихне.
От тільки я й припустити не могла, як мене зустрінуть рідні…
Річ у тому, що в батьківській хаті давно живе сестра зі своїм чоловіком та сином. Вони переїхали туди, як тільки батько помер. Страшно було маму саму залишати, та й з господарством допомагати треба було.
Чоловічі обов’язки повністю на себе взяв Василь, тому й почувався повноправним господарем хати.
Ще перший тиждень Оленка з швагром намагалися вдавати, що раді моєму приїзду, але з кожним днем вони ставали все похмуріші і похмуріші.
А як інакше? Їм довелося виділити мені окрему кімнату, а самим тіснитися в маленькому залі з синочком.
Через кілька місяців між нами з сестрою мало іскри не літали. Мама, звісно, намагалася якось згладити ситуацію, але все марно.
Не помітила я, як швидко настала осінь.
– Дарино, на дрова треба скинутися. Якщо ти тут плануєш залишатися на зиму, то всю хату доведеться опалювати. Сама розумієш, в яку копієчку нам все це обійдеться, — сказала сестра.
– Я все розумію. Не треба нічого пояснювати.
Віддала тоді останні гроші, які привезла з собою на “чорний день”. Роботу в селі я так і не знайшла. Дмитро нам надсилає майже всю свою зарплату, але його компанія зараз не в найкращому становищі, тому тих коштів заледве на їжу вистачає.
Мені дуже соромно, що через мене Олені доводиться жертвувати своїм комфортом і сімейним щастям, але нам з Надійкою більше нікуди піти. Хоча подруга давно запрошує мене до Польщі.
Може й справді? Взяти і поїхати з дитиною за кордон?! Але ж там, мабуть, теж несолодко.
Що ж мені робити?
Як би ви вчинили?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю.
Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!