Скоро мине мій п’ятий десяток. Уже, вважайте, пів століття прожила. Але поки що мені тільки 49.
У мене є чоловік та діти. Певне, це все, чим я можу похвалитися. У шлюбі я вже 30 років. Дочекалася онуків. Допомагаю їх виховувати. Досвід уже є. На дітях тренувалася, так би мовити.
До слова, живуть вони у мене ще з того часу, як загинув мій син. Спочатку я доглядала за ними, бо було жаль діток. Мої рідні онуки, як-не-як. А тепер це моя повинність. Почуваюся так, ніби перетворилася для них на прислугу.
Разом із тим я також встигаю працювати на роботі. Вільного часу майже не залишається. На себе й взагалі одна тільки неділя. І то, якщо дітям не захочеться кудись сходити чи десь прогулятися разом. Чоловік допомагає мені дуже мало. Він також вважає, що є чоловічі та жіночі обов’язки, тому свої виконує, а до моїх не лізе.
Ще одна велика «дитина». Тільки цей може дозволити собі докоряти, якщо йому щось не сподобається. Вважає, що має на це повне право. Особливо після кількох чарок, які вливає в себе щовечора.
З якого боку я – погана жінка, не збагну. Я ж і готую, і перу, і прибираю, і роблю уроки, і граю з дітьми – усе це самотужки. А ще робота – не забуваймо про неї. Зате від чоловіка щодня чую, як він втомлюється на своїй роботі.
Тоді він о десятій іде спати, а я раніше 2 ночі не лягаю. Вранці знову підйом о шостій – і все по колу. Колись думала, що мені на роботу ходити важко. Тепер тільки туди й тікаю.
Мені так хочеться відпочити. Залишити чоловіків самих, щоб вони пожили без мене. Може, хоча б це навчить їх поваги. Але тікати мені нікуди.
Онуки ще малі. Їм не зрозуміти. Вони тільки знають слово “хочу” і “треба”.
Я щиро визнаю, що втомилася. За останні кілька років я навіть не почуваюся справжньою жінкою. Скоріш роботом, який щодня робить одне і те ж. Я ж не одна така? Гм..?
А ви втомлюєтеся від своїх щоденних обов’язків?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!