У свої двадцять три роки я вже близько року одружена з Григорієм, який старший від мене на 7 років. Спершу я не помічала його надмірну прихильність до своєї матері, однак зараз це мене надзвичайно дратує. Раніше мені здавалося, що в нього просто дуже дружня сім’я, але зараз прийшло усвідомлення, що це була всього лиш пилюка в очі. Після одруження ситуація лише погіршилася, добре, що ми проживаємо окремо і я хоч зможу спати без свекрухи.
Ця жінка присутня у всіх сферах нашого життя, вона телефонує йому по декілька разів на день, а мені ж чоловік сказав не телефонувати, поки він на роботі. Звичайно, весь ліміт на дзвінки займає його матір. Він ще й описує їй кожен свій крок: що снідав, як доїхав на роботу, коли додому, як відпрацював, зі мною ж не ділиться практично ні з чим.
Вона ще й йому поради дає, “вказівки”, як краще вчинити, що йому робити завтра. От прийшла я ввечері з роботи, з пакетами в руках, й одразу побігла на кухню готувати коханому вечерю. Коли вже все було готове, він прийшов і сказав, що вже поїв у матері. Мені було дуже образливо, адже я старалася для нього, це ж мій чоловік.
Коли ми навідуємо його матусю, то вона мені годинами розповідає про свого сина, як народжувала, як виховувала, як він пах молочком, як вона купала його і все в цьому роді. Я розумію, що вона пишається своїм сином, але я за дорослого тридцятирічного чоловіка заміж виходила, а не за маленького хлопчика.
От нещодавно в мене була температура, так я про це не мала права і говорити, адже він прийшов з роботи й чекає на вечерю. А от його мама зателефонувала, сказала, що високий тиск, і він вже зривається й мчить посеред ночі до неї на таксі. Нещодавно мене чоловік взагалі здивував: признався, що випрошував в матері декілька разів добро на наше весілля, адже я їй спершу не до душі була.
Зараз він все частіше говорить про те, що хоче дітей, однак я не впевнена чи готова народжувати від нього. Він сам, як дитина, і ніякої допомоги від чоловіка можна не очікувати, а от те що свекруха буде практично в нас весь час – це факт. Мати моїй дитині буде свекруха, а не я.
Коли я часом відчуваю себе не дуже добре, то не маю права навіть про це вголос говорити. А варта його матері поскаржитися на здоров’я, так все – тут же викликається таксі і він мчить рятувати маму!
Сиджу і думаю: зрозуміло, що мама – це мама, що це найважливіша людина для кожного, що я йому не заміню мати, та й не прагну до цього, але так хочеться стати для нього головною людиною, я просто маю сумніви, чи буде він зі мною «і в горі, і в радості, до кінця днів своїх», такі стосунки лише з мамою, а я повинна бути комфортною.
Зараз вже задумуюся про наше майбутнє і про розлучення. Я мріяла відчувати себе за кам’яною стіною, щоб поруч був впевнений чоловік, а не ще одна дитина. Та й свекрусі всього лиш 53 роки, він у неї – єдина дитина, не думаю, що вона погодиться залишити нашу сім’ю в спокої.
Що б Ви мені порадили в цій ситуації?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!