Ми з братом Олексієм наче Їнь та Ян. Часто мені здавалося, що він взагалі якась чужа людина, чесно.
От я старанно навчався у школі, їздив на олімпіади та спортивні змагання. А Олексій частіше бував у кабінеті директора через погану поведінку. Не раз батькам погрожували, що через таку агресивну поведінку брата можуть вигнати геть або навіть передати до спеціального інтернату. І щоб ви розуміли, різниця у віці невелика, всього рік.
На мої чудові результати у навчанні та спорті батьки не звертали уваги. Тільки могли сухо сказати “молодець” і все. Вони більше переживали за мого братика Олексія.
Ну і так я жив у його тіні 17 років. Але знаєте, я не сумував. У мене було багато часу на навчання, я старанно готувався до екзаменів. Пройшов на стипендію у ЛНУ, отримав гарну кімнату в гуртожитку. А після 1 курсу вже з друзями шукав якийсь підробіток, працював на будові майстром, носив важкі мішки з цементом.
А мій любий братик насолоджувався безтурботним життям. Батьки йому і гроші давали, носили хабарі викладачам, аби не поперли з ПТУ. Ось так, він після 11 класу навіть не зумів у звичайне училище вступити, уявляєте!
Додому я рідко приїздив, хіба на канікули після сесії. Ну бо мав роботу, готувався до семінарів. І, якщо чесно, не хотів бачити ні батьків, ні брата. Розумію, що про рідних так не можна говорити. Однак, це правда. Ну нащо мені знову слухати ниття Олексія, що в нього нічого не виходить? Нащо знову дивитися, як батьки панькаються з ним, наче з малою дитиною?
На 4 курсі я познайомився зі своєю майбутньою жінкою Жанною. Ми одразу почали жити разом, я старався оплачувати оренду квартири, комунальні послуги та давати коханій все найкраще. А через рік зробив пропозицію та ми почали помалу готуватися до весілля.
Тоді батьки неочікувано вирішили нам допомогти фінансово. Я ще такий думав “ну нарешті вони згадали про старшого сина!”. Ага, яке там! Буквально за місяць до весілля мама сказала, що всі ті гроші вони віддають Олексієві на машину, бо брат мріяв давно. Звісно, це був подарунок і він ні копійки не вклав сам у те авто. Якщо машина зламалася – її лагодив тато у гаражі.
Тому ми з Жанною були змушені взяти кредит та позичити пару тисяч у друзів. Потім ще рік віддавали борги.
І я максимально відсторонився від батьків, чесно. У мене є своя родина, кохана жінка, яка любить та підтримує. А якщо до батьків за стільки років не дійшло, що Олексій ледар – то хай далі його на своїх спинах тягнуть.
Після весілля ми вирішили купити квартиру. Майже 2 роки трудилися, економили кожну гривню. Повірте, ми навіть не ходили в кіно, купували продукти в АТБ на акції.
Але це випробовування ще більше зміцнило нашу з Жанною родину. Так помалу йшли до мрії, крок за кроком. І нарешті місяць тому отримали ключі від квартири. Правда, на нас ще чекає ремонт, але це не так страшно. Ще й до того, тесть мій займається виготовленням меблів з дерева і вже зробив нам стіл та крісла просто так.
І про цю квартиру дізналися батьки. Самі зателефонували, привітали з купівлею. Я на свою голову запросив їх у гості, хотів показати квартиру, як триває ремонт. І наступного дня вони вже були у Львові:
– А скільки тут квадратів? Ой, яка краса. А то ще й видно той, як його.. Високий Замок!
– Так, мамою А там, через дорогу, парк. Можна потім з малюками гуляти. Там ще до Форуму недалеко.
Аж раптом тато одною фразою зіпсував цю родинну ідилію:
– Сину, а ми б хотіли до тебе потім переїхати. Сам розумієш, що старість не за горами.
– Тобто? А ваша квартира, ви її…
– Так ми ту двушку вирішили віддати Олексієві. В нього дівчина вагітна, скоро у родині буде поповнення. Ну а ти старший…
– Ні, можете навіть на вокзалі бомжувати. Але я вас до себе не візьму.
Нахабство моїх батьків не знало меж. Всі сусіди та майстри чули, як ми сварилися та кричали один на одного. Я вже не стримувався, висловив все, що збиралося всередині роками. А вони потім голосно грюкнули дверима та поїхали додому.
Знаєте, вирішив їх провчити. Адже я, як старший син, маю право на половину квартири. Тому як тільки батьки оформлять житло на брата, я йду до суду та пишу заяву.
Для мене це вже не рідні люди, повірте. Їх не шкода ні каплі. Я повинен отримати те, на що дійсно заслужив. Хай це буде компенсація за роки страждань.
Вам сподобався план помсти нашого читача? Чому?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!