Із зовицею я ніколи не товаришувала. Навіть не мала змоги познайомитися. Вона вийшла заміж за хлопця з Нікополя, там залишилась і народила хлопчика Дениса. У 2018 році чоловік її покинув, просто втік. А рік тому Катя загинула під час обстрілу.
Саме тоді свекруха забрала хлопчика до себе на Франківщину. Я відразу зрозуміла – це дитина страшенно нахабна і зовсім не вихована. Та чоловік запевняв:
– Денис стільки горя переніс, йому важко, треба це розуміти.
Та час минав, хлопчик і надалі поводився жахливо. Він зовсім не слухав свекруху, відмовлявся вчитися і нічого не робив вдома. Ще й хамив усім постійно, огризався. Навіть психолог не міг зарадити.
Звісно, свекрусі було важко з хлопчиком. Вона вже далеко не молода. І ось одного вечора, ми прийшли її провідати, сіли пити чай. І тут вона заявила:
– Ви мусите забрати Дениса! Я надто стара для батьківства. Він мене до могили доведе.
– Але ж я на четвертому місяці. Як я доглядатиму складну дитину? Мені нервувати не можна.
– Нічого, ти молода, все вдасться.
Тут чоловік, не порадившись зі мною, дав згоду.
– Мамо, не переймайся, головне – твоє здоров’я!
А дорогою додому він ще й насварив мене. Мовляв, як я можу бути такою жорстокою. Це ж його племінник і просто нещасна дитина. Я почувалась жахливо. Але й осі не розумію, чому я мушу виховувати цього хлопця. Цілком вірогідно, що він знищить нашу сім’ю. Врешті десь є його тато і ще одні бабуся й дідусь.
Порадьте, що мені робити?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!