Правду кажуть, коли допомагаєш людям – добра у відповідь не чекай. От і я тепер маю клопіт.
Ми з чоловіком одружилися відразу після університету. Тоді зовсім нічого не мали. Батьки пропонували нам жити у них, але я була проти:
– Любий, подивись навколо. Завжди, коли молоді живуть з батьками – врешті починаються сварки. Я так не хочу!
Тоді ми прийняли виважене доросле рішення – разом поїхали на заробітки, аби купити собі житло. Чотири роки важко працювали на заводі в Чехії. Вже навіть думали там залишитися, але дуже хотіли додому. Повернулися й відразу придбали гарну двокімнатну квартиру, вирішили зробити там капітальний ремонт, аби потім не перейматися цим питанням.
Нам довелося тимчасово орендувати квартиру, та ми мріяли, що вже за пів року переїдемо. А тоді нарешті зможемо планувати омріяну вагітність.
І ось, місяці минали. Нарешті ми майже все зробили, вже й меблі підібрали й ось раптом телефонує свекруха:
– Біда страшна. Зять Надю побив. Вона вночі з дітьми на вулицю втекла. Зовсім без речей. Пустіть її до себе.
Надя – це рідна сестра мого чоловіка. Я ніколи з нею особливо не дружила. Дівчина вийшла заміж у 19 років і почала народжувати дітей. Зараз їй 26, а вже трьох має. І це разом з тим, що чоловік в неї страшний деспот. Він, як вип’є, неодмінно руку підіймає. Тож сталося те, що цілком можна було передбачити.
Я не хотіла пускати людей у квартиру зі свіжим ремонтом. Навіть сама насолодитись тим усім не встигла. Та чоловік в мене добрий, страждав від докорів сумління.
– Це ж сестра, і племінники зовсім малі. Що, їм на вулиці жити?
– То нехай йдуть в цю орендовану, а ми – у свою нову.
– Та як тут з дітьми жити? Умови жахливі!
Він вмовив мене пустити сестру всього на місяць. Вони переїхали. В мене серце розривалося, коли бачила, як діти шкрябають мої новенькі стіни, та я мовчала. Але минув місяць – і ніхто не з’їхав.
– Любий, скажи сестрі, нехай шукає житло. Я хочу переїхати у свою квартиру. Ми так про це мріяли!
– Вона ще на місяць просить.
Так минуло пів року. Від мого свіженького ремонту й сліду не залишилось. А головне – ніхто й не думає переїжджати. Нещодавно, коли ми приїхали до свекрухи, я почала розмову:
– Ми гарували в Чехії, аби мати власне житло, а сидимо в чужій конурі.
– Ну, дітей у вас немає, можете потерпіти.
– А чому я маю терпіти? Я хочу дітей!
– Ти зрозумій, у Наді малеча, ти їх навіть за законом не маєш права виселяти!
Після цієї фрази я мало не впала. Нічого собі поворот! Я зібралася і пішла геть. А наостанок сказала:
– Завтра я прийду з поліцією і побачимо, які я маю права!
Такого від мене ніхто не чекав. Та, чесно, терпець мені увірвався. Чоловіка моя поведінка образила. Вдома він наголосив, що це все ж його сестра і племінники, тож я не маю права так поводитись. Я в розпачі, не знаю, що робити. Боюсь, що вся ця ситуація зруйнує наше життя.
Порадьте, що мені робити? Як виселити нахабних гостей?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!