Вас просять не мовчати за Маріуполь. Але інші маленькі містечка немов пройшли повз Вашої уваги. Я хочу розповісти свою історію – 17 днів жили у пеклі.
Моє маленьке містечко знаходиться між Донецьком та Маріуполем. Ми з перших днів відчули на собі “рускій мір” – шум ракет, обстріли, чуєш, як їдуть танки. Уважно прислуховуєшся, щоб вирахувати – а вони у нас не поцілять?
Якщо проїхала техніка, але заглохла – вони прицілюються? Куди летітиме снаряд? Подумки молишся, щоб не в нас…
“Ви не виберетеся, ви у самому пеклі” – саме так відповіли військові, які відстрілювалися з нашого підвалу. Але ти заперечуєш – ні, ми обов’язково виживемо, виберемося з цього пекла!
Ми ховалися у підвалі. Не було їжі, замість ліжка – холодна земля, сирість, нема навіть нормального туалету. Зі мною чоловік, син підліток і старенька мати, з нами ще 40 людей – 10 дітей. Хтось не забував навіть про домашніх улюбленців та взяли з собою папугу та котиків.
Тільки 12 березня ми вийшли з укриття. Замість красивого міста – руїни, тіла загиблих розкидані по вулицях. Розуміла, що тепер моєї домівки нема – все зруйновано.
Мені сумно, що про нас ніхто не згадав. Всі кричали за Маріуполь навіть на Євробаченні. А ще Буча, Ірпінь, Гостомель… Про Волноваху Ви забули? Здається, що Ви навіть не згадаєте, що колись на мапі України красувалося наше чудове місто.
Автор – Тетяна Буряк, м. Волноваха (https://www.facebook.com/tatiana.buriak.1)
Напишіть нам в коментарях у Facebook!