Коли син зустрів Ілону ми так тішились. Така гарненька і спокійна дівчина. Молоді зіграли весілля і переїхали до нас. Ми щиро раділи і зовсім не були проти. Адже маємо велику трикімнатну квартиру.
Спочатку все було добре. Мені здавалось, що ми доволі добре ладнаємо. Та потім все змінилося. Якось я сказала невістці, що вона забула повитирати стіл на кухні – а вона просто вибухнула.
– Скільки ви ще мене будете контролювати! Ніколи б не погодилась з вами жити, якби знала, що все буде так!
– А чим тобі погано?
– Тим, що я наче в гостях постійно, під наглядом. Нічого не можу зробити, щоб ви не проконтролювали.
– А як ти хочеш, щоб було, все ж ви у мене вдома живете!
Не знаю, що невістка наплела синові, та на вечір він так на мене кричав, як ніколи раніше.
– Ти хочеш мені життя зруйнувати? Хочеш, щоб дружина мене покинула?
Я нічого не розуміла, та відтоді намагалась взагалі не спілкуватися з Ілоною. Згодом вона завагітніла, я ж звільнила її від всієї домашньої роботи, аби не перенапружувалась. Думала, може так вона буде вдячнішою і нам вдасться налагодити контакт.
І ось нарешті в мене з’явився онук. Дуже гарний хлопчик Назарко. Я хотіла допомагати невістці з малюком, та вона не дозволяла. А минуло кілька місяців – і якось за вечерею молоді почали розмову.
– Є дуже гарний варіант, який розв’яже нашу проблему з житлом.
– Який це? Було б чудово!
– Продайте свою квартиру. Ми купимо двокімнатну.
– А де ми жити будемо?
– Я знайшов однушку на околиці. Ремонт старий, але й ціна гарна. Поміняємо шпалери й добре буде.
Я не знала, що й казати. Квартира мені від батьків дісталася. Вона гарна й простора. Ми з чоловіком завжди її тримали в порядку. Все у нас в чудовому стані. Як я можу міняти таке житло на конуру?
Минуло кілька днів і син повіз мене подивитися нову квартиру. Жахлива й стара, ще й до центру годину їхати. Натомість собі вони обрали “двушку” в новобудові майже в центрі.
Все обміркувавши, я сказала молодим, що не продаватиму свою квартиру. Це їх не на жарт образило.
– Ви що не хочете заради дітей квартиру продати? Що ви за батьки?
– Ми ж вас не виганяємо, живіть собі скільки треба!
– Нізащо! А ви самі доживатимете на старості, як допомогти не хочете! – кричала невістка.
Відтоді ми постійно сваримось. Я не знаю, що з цим всім робити. Невже я маю піти на це лише, щоб потішити нахабну невістку?