– Ви тільки живіть, пацани, -думав я, витираючи ті грьобані сльози

Один із випадків, що розчулює до глибини душі та нагадує якою ціною нам дається незалежність! Редакція Пошепок ділиться історією Дмитра, що описує реальність такою, як вона є.

“З сьогоднішнього.

Коли на заправку заїхав бус із наліпкою на лобовому “Груз 200”, а за ним стара камуфльована ємєлька, вся посічена осколками, черга в середині завмерла. З буса вийшов молодий капітан із загіпсованою рукою, з ємєльки четверо чорних від сонця молодих бійців.

Зайшовши в середину, капітан хотів стати в чергу, працювало дві каси, черга автоматично із двох перейшла в одну, кєп смутивсі, та подякував людям.

– 6 кав, 6 водичок без газів 1,5 л, 2 Вінстона, будь ласка.

– Кава та вода без грошей, – сказала молода, гарна продавщиця.

Капітан смутився ще більше:

– Я оплачу.

– Ні, це від закладу, в мене брат та тато під Ізюмом зараз. Їм може тоже хтось води дасть.

В мене десь там всередині защемило просто капець, у кожного в черзі відчуття були подібні, це було видно.

Вийшовши на вулицю, хлопці покуривши, посідали по машинах та поїхали відвозити побратима в останню путь додому.

Ви тільки живіть, пацани, – думав я, витираючи ті грьобані сльози, які йшли реально самі по собі. Сентиментальним я ніколи не був, поміняло.

До дому лишалося десь 300 км…”

Дмитро Корнєй

Український народ ніщо не здолає! Дякуємо героям ЗСУ! Все буде Україна!

А ви зустрічаєте військових у своїх містах?

Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

JuliaG
Adblock
detector