Нещодавно сталася в мене зовсім прикра ситуація. Син Тарас раптом прибіг до мене і заявив:
– Мамо, ми завтра переїжджаємо до тебе! Підготуй кімнату!
– Це ти так питаєш чи ставиш перед фактом?
– Та я вже машину замовив. А власник нашої квартири вимагає, щоб ми негайно звільнили житло.
– Чому це?
– В нього сестра з Енергодара з дітьми приїхала, житиме там. А винайняти іншу квартиру зараз дуже дорого. Ми собі це не можемо дозволити.
– І що? Значить шукайте варіанти на околиці, там дешевше.
– І я буду через усе місто їхати на роботу? А Маринка в садочок як ходитиме?
– Чи це мої проблеми? Я вас люблю, кілька днів можете пожити, але не більше!
– Ти що нас виженеш?
– Гарно попрошу переїхати.
– Усі бабусі лише мріють про такий шанс, а ти…
– А я вважаю, що молода сім’я має жити окремо.
– Ну тоді й не мрій побачити онуків.
Тарас гримнув дверми й пішов. А я його поведінки не розумію. Я живу сама вже десять років. Виростила трьох дітей, усім допомагала. Чоловік важко хворів – його доглядала. І ось тепер маю шанс пожити для себе, насолоджуватись спокоєм. Коли хочу – книжки читаю, або ж телевізор дивлюсь. Невже я не заслужила?
Я люблю онуків і охоче з ними сиджу. Та вважаю, що діти не мають права нехтувати своїми обов’язками й віддавати бабусям свою малечу. Старі своє вже відробили. А якщо я житиму з дітьми – спокою зовсім не матиму. Перетворюсь на прислугу і няню.
А ви як гадаєте, я погано вчинила? Чи краще пустити сина із сім’єю?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!