Валентина готувала обід на кухні, коли постукали у вхідні двері.
– Заходьте, та відчинено! – крикнула жінка.
У будинок зайшла жінка років п’ятдесяти. Валентина її не знала.
– Не підкажете Левчуки тут живуть?
– З якою метою цікавишся?
– Так Григорій Михайлович запрошував..Село хотів показати, господарство..
– Григорій Михайлович кажеш…А звати тебе як?
– Марія Петрівна.. Тобто, можна просто Марія.
– Ну що ж тобі сказати, просто Марічко. Заходь. Тебе сьогодні дружина Левчука частувати буде!
– Хто? Дружина? – перепитала жінка – Вибачте, це я, мабуть, не туди заїхала.
– Туди, туди. Тільки Григорій Михайлович забув тобі про дружину з двома дітьми розповісти. Лиш не розумію, чого тебе сюди кликав? А що він тобі взагалі наговорив?
– Розповідав, що дружина його гуляща була. Він не витерпів і розлучився. А в селі, мовляв, важко без жінки. Тому і покликав мене. Та я уявити не могла таке..Ви пробачте мені.
– Та не вибачайся, дорогенька. Знаю я свого Гришку. Язик у нього без кісток! Особливо, коли вип’є. Навіть, коли ми з ним познайомились він випивший був. Все про село своє і господарство говорив. Я і клюнула на такого працьовитого чоловіка. Думала, і що з того, що випиває? Зате, он який газда! – жінка стихла на хвильку і задумалась – Я ж до Гриші мала іншого чоловіка. Все життя ми мріяли про свою ділянку, про будинок з красивим подвір’ям, де будуть бігати наші дітки. Та помер мій чоловік від хвороби. Залишилась я сама з цими розбити мріями. Аж тут познайомилась з Григорієм. Я вирішила повірити йому. Думала, можливо, з ним мої мрії стануть реальністю. Та це давно було – жінка махнула рукою – Давай я тебе чаєм поїти буду.
– Та ні не варто – засоромилась Марія.
– Додому і так поїхати не зможеш, бо наступний автобус тільки через три години.
Хазяйка частувала гостю. Вони почали розмовляти. Цікава була ця Марічка. Та їх перебив чоловічий голос:
– Обід вже готовий? – кричав з порогу Григорій.
– Готовий, готовий – відповіла Валентина – Ти заходь. З гостею нашою привітайся. З господинею твоєю майбутньою. Так ж ти їй говорив?
– Що ти верзеш? Нічого я їй не говорив! Я й бачив її лиш декілька разів.
– А навіщо ти їй набрехав, що розлучений? Що дітей не маєш? Дякую, хоч не поховав мене!
Григорій розізлився, грюкнув дверима і пішов.
– Ще раз вибачте за все.. Важко вам живеться. А знаєте, я теж ж одружена була. І чоловік у мене чудовий був. Розумний і пробивний. Любив мене. Дочок двох з ним мала. Та він теж помер. Чотири роки тому.
– То й ти дочок маєш? Заміжні?
– Так, вже давно. У мене і внуків троє вже є – похвалилась Марічка – Та живуть вони окремо. Я сама. Так сумно інколи стає від цього. Тут з Григорієм познайомилась в автобусі. Ви не думайте, ми бачились всього лиш раз. Він мене і заманив розповідями про красиве сільське життя.
– Так.. Проходили .. Це він вміє.
– Знаєте, мені вже час. Дякую за вашу гостинність.
Марічка вийшла, а в дворі перестріла сина Левчуків.
– Мамо, а це хто така? Тітка якась з родини?
– Тітка, синку…- видихнула жінка важко. Не хотіла розповідати правду сину. Це ж однаково нічого не змінить
Як думаєте, важко Валентині живеться з таким чоловіком? Навіщо Григорій заводить такі знайомства?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!