Багато років тому мене покинув чоловік. Жили ми добре, я б навіть сказала чудово. Тож чому він раптом вирішив зі мною порвати — не знаю і досі.
Часу на сімейні мелодрами тоді я так і не знайшла, бо Соломійка якраз пішла в перший клас, у неї почався важкий період. У нас обох він почався, відверто кажучи. Донечка — єдине, що тримало мене на світі всі ці роки.
Вона росла красунею, розумницею — чудо, а не дитина. Єдине, що дуже мене хвилювало — її особисте життя. До 26 років Соломія навіть не зустрічалась ні з ким, не кажу вже про щось серйозніше. Я вже втратила останню надію побачити внуків.
А коли на горизонті з’явився Володимир, закралась думка, що може я ще й стану колись свекрухою. Дякувати Богу, все склалося!
У 29 донечка вийшла заміж. Нарешті материнське серце знайшло спокій…
Жили діти в мене, бо орендувати квартиру зараз — невдячна справа. Чоловік колишній життя мені хоч і спаскудив, а будинок хороший все ж лишив після себе. Хоч якийсь з нього толк.
Я зайняла перший поверх, щоб сходами туди-сюди не бігати, а донька та зять оселились вище. За день ми могли навіть не пересікатись одне з одним. Таке життя влаштовувало всіх, ніколи від дітей я не чула якихось претензій.
Тому промова, яку зятьок підготував і виголосив, просто мене вразила.
– Лідіє Семенівно, ми дуже вам дякуємо за цей будинок! Навіть не знаю, як би ми жили, якби довелось по зйомних квартирах швендяти. А тут і подвір’я своє, і повітря…. Усе як в казці! Але, знаєте, ми тут порадились із Соломією… Пора вже починати самостійне життя, — сказав мені Вова.
– Діти, та чого ж ви так? Живіть собі, ради Бога, скільки вам хочеться! Я ж вас майже не бачу за день, хіба ж ви мені заважаєте? – сказала я, не приховуючи подиву.
– Так ми ж і плануємо жити. Це вам треба з’їхати. Якщо треба, квартиру ми вам допоможемо знайти.
Оце так! Мій зять, чужа мені людина, виганяє мене з власного дому! Це ж до такого додуматись ще треба було! А Соломія, в яку я все життя вклала, стояла мовчки біля нього. Навіть не подумала чоловіку рота закрити!
На емоціях я вигнала їх зі свого будинку і сказала ніколи більше до мене не приходити. Донька образилась і почала жити у свекрухи…
Мені здається, я зробила велику помилку… Ну хай би жили діти в моєму дому, вони ж молоді, у них все попереду… А мені вже й на той світ скоро.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Підкажіть, що тепер робити?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!