Цей день я чекала більше ніж День народження. Вихід на пенсію мені хотілося відсвяткувати гучно та весело. Запросила найближчих у гарний ресторан, купила нову сукню та витягла прикраси, які колись мені подарував чоловік. На жаль, його давно нестало, страшна звістка сколихнула моє життя лише після 5 років спільного життя. Залишив мене молоду з двома малими дітьми. Тоді було дуже важко: на мені виховання двох синів, робота та дім. Працювала практично цілодобово, щоб забезпечити дітям гарне майбутнє і зараз можу з гордістю сказати, що купила обом по квартирі.
Тепер нарешті прийшов час, коли я не бігаю як сраний віник і можу трохи подбати про себе. Пенсія для мене це як ковток свіжого повітря, тому й святкування організувала з нагоди цього. Не пожаліла, що витратила на це свій час і кошти, однак був один момент, який дуже зіпсував мені настрій.
Гарно сиділи, смачно поїли та відпочивали. Тоді раптом діти вирішили сказати тост, від якого у мене очі на лоба полізли. І як таке можна було бовкнути?
– Наша дорога матусю, вітаємо тебе і хочемо сказати, що ти у нас найгарніша жінка, яка зовсім не виглядає на пенсійний вік. Тепер ти зможеш няньчити наших дітей — своїх онуків, і всі будуть думати, що ти не бабуся, а їх мама — весело говорив син.
– Що? Е ні, онуків няньчити я не збираюсь! За своє життя я вже наняньчилась! З мене досить! — розсердилась я.
Син посміявся, але я зовсім не жартувала! Сподіваюсь вони мене сприйняли серйозно. Чи не будуть вони ображатися, якщо я не прийматиму їх дітей у себе? Чи маю я на це право? Чи тоді не буду автоматично поганою бабусею?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!