Як я могла раніше не розгледіти цю рису у своєму чоловікові? Думала виходила заміж за ідеального чоловіка, а отримала справжнього мамчиного синочка!
Річ у тім, що шлюб для мене — це святе, чого розривати ніколи не можна, тому й обирала я собі чоловіка дуже уважно. Адже він єдиний на все життя.
З Ігорем познайомилась я чисто випадково, але він мені відразу сподобався. Він був дуже видним парубком, симпатичним та розумним. Після тривалого спілкування, ми зрозуміли, що симпатизуємо один одному, й почали зустрічатися. А ще через рік вирішили одружитись.
Ігор познайомив мене зі своїми батьками й все було добре. Іванна Іванівна спочатку була дуже люб’язною до мене, тому навіть не було сумнівів в тому, що я не сподобалась їй. Ми з Ігорем хотіли дуже скромне й маленьке весілля, однак свекруха наполягала, що таку подію треба відгуляти як слід. Тим більше, що син в неї один. Одним словом вона дуже хотіла шиканути перед своїми родичами. Ми вирішили не суперечити бажанню мами, тому погодились, адже фінансувати ми й так цього не будемо.
Відгуляли весілля, все пройшло чудово. Проте потім почалося діятись щось дивне… Іванна Іванівна після весілля дуже змінилась, її поведінка стала якось нестерпною. Я з чоловіком переїхали жити до моїх у двокімнатну квартиру, бо свекруха постійно жалілась, яка вона бідна у своєму особняку, як стратилась на наше весілля і тепер немає грошей.
Щоразу коли Ігор повертався від матері, він був дуже роздратованим, усе йому було не те й не так. Спочатку я не могла зрозуміти в чому справа, але після нещодавньої ситуації все стало ясно.
Якось поїхали ми до батьків Ігоря на вихідні, аби відсвяткувати іменини свекра. Й чисто випадково у той день на кухні я почула розмову Іванни Іванівни з сином. Те, що вона йому говорила мене неабияк вразило.
– Твоя Наталя геть не вміє правильно та мудро розпоряджатися грошима! Ти краще мені віддавай свою зарплатню, я ж усе витратила на ваше весілля. Нехай не думає, що мені воно дешево обійшлося! Синочку, так буде надійніше, ти погоджуєшся ? — говорила свекруха.
– Так, мамочка. Ти права! — відповів Ігор.
Сказати, що я в шоці була, це нічого не сказати. Як він міг? Чому він став на бік матері? Хіба я просила робити дороге весілля? Мені нічого цього було не потрібно, але ж вона сама наполягла…
Від нашого весілля не пройшло ще й року, а я вже не знаю, як ми далі будемо жити у таких стосунках. Не знаю чи зможу я терпіти матусиного синочка довго. Але ж чоловік має бути один на все життя… Про розлучення я навіть думати не хочу…
Не знаю, що мені робити? Як думаєте, все налагодиться чи буде тільки гірше?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!