Цієї осені моя донька Мартуся вступила до університету. Моєму щастю не було меж. Та і яка мати не буде радіти за свою дитину? Вона так завзято готувалася до екзаменів, ходила до репетиторів. Навіть вночі вчилася. І це не дивлячись на таку складну та страшну ситуацію у країні.
Ще й зуміла пройти на державну форму навчання та їй дали кімнатку в гуртожитку. Марта мріяла жити та навчатися у Чернівцях, адже місто їй дуже подобалося. І на 1 вересня запросила приїхати, аби я була на посвяті. До того ми жили у Луцьку.
Дорога була не легка, треба їхати 5 годин у бла-блакарі машиною, дуже втомлює. Я набрала великі пакети продуктів для Марти, одягу, ще й гроші взяла для доньки. Знайшла невеличкий хостел у місті, хоча могла цього не робити. У Чернівцях жила моя молодша зведена сестра. Батько багато років тому розлучився та переїхав геть. Ми інколи з нею спілкувалися по телефону, але це було виключно на свята.
Звісно, я зателефонувала сестрі Миросі та запросила її також на посвяту. Адже з Мартою у неї були нормальні стосунки, вона передавала племінниці різні подарунки на дні народження.
– То ти хостел забронювала? А мені чого не подзвонила? Так у мене є місце, ти краще скасуй бронювання і поїдь до мене, – казала Мирося.
Мені така ідея дуже сподобалася. Тим паче, Мирося мешкала неподалік від вокзалу, так що я легко знайшла її квартиру. Не треба було товктися у тих маршрутках з сумками, їхати з пересадками. Адже Чернівців я взагалі не знаю і ніколи там не була.
Я приїхала 31 серпня. Але так у дорозі забула про те, аби скасувати бронювання у хостелі. І добре, що я цього дійсно не зробила!
Мирося зустріла мене на вокзалі та ми пішли до неї. Я була така голодна з дороги, що ладна була цілого слона з’їсти. А сестра тільки поставила чайник та простягла мені пачку печива вівсяного. Ну я не стала напрошуватися на гостину. Однак, сестра знала, що я приїду, могла б мені щось приготувати.
Деякі продукти, які я взяла для Марти, сестра поставила у холодильник, аби не зіпсувалися. Там був сир, молоко, сметана, м’ясо заморожене, овочі та фрукти. Тільки от цілий день я була страшенно голодна. Тому ввечері ми зустрілися з Мартою та пішли у кафе вечеряти. Донька показала мені фото своїх сусідок по кімнаті, університет, з деякими однокурсниками вона вже заочно познайомилася.
І от ввечері я приходжу, а Мирося щось готує. Тільки я помітила, що вона взяла саме мій сир та пачку макаронів. А це все було для Марти у гуртожиток.
– Ой, я цей, вечерю готую. Нічого, що взяла твої продукти?
– Та все нормально.
– Добре, ти піди в кімнату, бо зараз чоловік з дітьми вечеряти буде. Не хочу їм заважати, бо кухня і так тісна.
Я не знала, як реагувати на таке “прохання”. Тобто мене, як гостю, так легко “відфутболили”, взяли продукти без дозволу та ще просять не заважати! Гостинність Миросі просто зашкалювала.
Тому я пішла до кімнати та зібрала речі.
– Я маю їхати додому, термінові справи.
– Точно? Бо ти якась ніби ображена на мене.
– Нічого, все гаразд. Дякую за чай та печиво, було дуже смачно, я дуже наїлася.
Добре, що у мене ще було дійсне те бронювання у хостелі. Я викликала таксі та поїхала туди. А ввечері 1 вересня повернулася до Луцька потягом, Марта мене провела на вокзал.
Тільки от Мирося до мене не телефонувала, не поцікавилася, як минула дорога. Та навіть не віддала гроші за макарони та сир, які нахабно взяла у мене без дозволу. А це було для Марти і я вибирала не дешеві продукти.
Словом, я взагалі розчарована такою гостинністю. Але може воно й на краще, що я не спілкуюся так тісно зі зведеною сестрою. Бо навіщо мені така горе-родичка? Я тепер вже так місто нормально вивчила і можу до Марти приїхати коли захочу. І мені не шкода на свій комфорт та затишок витратити гроші.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!