Місяць тому я стала головною по будинку. До того всіма справами з ЖЕКом, ремонтом, облагородженням займався один сусід. Однак, йому вже під 70 і нещодавно переїхав до села. На зборах з іншими сусідами бажаючих не було. А я погодилася. І так вдома сиджу, сини живуть в інших містах та рідко приїжджають у гості. Робота в мене є, але подумала – чому б цим ще не зайняти вільний час ще й з користю для інших сусідів.
Однак, не думала, що це стане такою проблемою. Точніше, не так важко слідкувати за організацією, як спілкуватися з одною сусідкою.
Є у нас пані Марія. От вона типова скалка в одному місці. Все їй не так – діти на майданчику галасують (але де їм ще гратися?), сусіди машину паркують не за правилами. Мені здавалося, що вона з пустого місця здатна зробити велику проблему та всім зіпсувати настрій!
Наступного дня після зборів пані Марія з самого ранку почала мені голову морочити:
– Треба лавочку поміняти! Та вже стала, ледь стоїть і на ній небезпечно сидіти, ще провалюся та ногу зламаю!
Разом з будинком зібрали гроші, купили гарні лавочки в Епіцентрі та ще й смітнички. І що ви думаєте? Мало того, що пані Марія ні копійки на збір не дала – ще й сварилася з іншими сусідами, мовляв, ніхто не має права на тих лавочках сидіти.
У нас є великий дворик з майданчиком. І дітки там вирішили влаштувати невеличкий концерт, навіть намалювали квитки та афішу. Як я тоді зрозуміла, вони збирали гроші для дівчинки, чий тато зараз на Сході. Хтось з дому виніс коцики (аби зручно було сидіти на траві), інші принесли якісь солодощі для перекусу. Ціни діти ставили звичайні, 10 гривень квиток та 5 гривень склянка лимонаду.
Ну гарна ідея, всі сподобалося. Але не встиг концерт початися – як вже через 10 хвилин пані Марія летіла до дітей з віником, як та фіруя.
– Що ви тут галасуєте?
– Концерт, діти гроші на ЗСУ збирають
– Вже пізно!
– Яке пізно, якщо тільки 18.30?
– Ці дитиська мені заважають!
Аби не провокувати більші конфлікти, допомогли дітям “перенести” концерт подальше на спортивний майданчик. Однак, настрій був вже не той.
Я довго сиділа та й думала, як би то провчити пані Марію. Бо доведе мене та інших сусідів до білого коліна. Ну і поділилася проблемою з синами, пожалілася у слухавку. А вони мені “Мамо, хіба ти забула, як ми в дитинстві хуліганили? Забула наш фірмовий прийом?”
От ніколи б не могла подумати, що колись хвалитиму синів за їх хуліганство. Попросила сусіда допомогти, він мав таку штучну дим-машинку. Пані Марія жила якраз на 1 поверсі, тому ми поставили туди машинку та й постукали у вікно.
– Хто це?
– Це я, Божий Дух!
– Господи, ти прийшов мене на той світ забрати? Але я ще не готова! Я ще така молода!
– Ні, Маріє! Але стався з повагою до своїх сусідів. Пам’ятай, що я казав – всіх треба любити!
– Добре, Боже! Вибач, що так згрішила, я каюся у своїх гріхах!
Марія аж почала поклони бити, а ми з сусідом ледь стримувалися, аби не засміятися. Бо у пана Михайла такий грубий голос, він ще й церковному хорі співає.
Так колись мої сини дурили бабусю в селі та інших сусідів. Прикидалися, що вони Божий Дух. Воно звучить і смішно, і грішно. Але після такого “візиту” сусідка Марія стала спокійною та тихою, вже не свариться з іншими.
Мало того, ще й до церкви ледь не щодня ходить. Отак ми навернули сусідку до Віри Господньої!