Ще до війни я багато років працювала в Німеччині. Добре знаю мову, доглядаю стареньких людей і досить гарно заробляю. Чоловік мій залишився вдома з дітьми. Вони поступово виплачували кредит, який ми взяли на будинок. Крім того, я висилала на навчання, одяг і нормальне харчування.
Здається, за мною навіть ніхто не сумував. Лишень сестра попереджала:
– Дарма ти їх так балуєш! Живуть собі, наче пани, а ти там гаруєш.
Та я дітям вірила. Вони все розповідали, що в Україні криза, ціни ростуть, от і гроші треба.
А коли почалась війна я вмовляла дітей поїхати до мене. Та вони не схотіли. Спочатку я не розуміла, чому. Лише згодом очі мені відкрилися.
Я висилала їм усе зароблене. Придбала генератор, допомагала усім, чим могла. Та раптом зателефонував чоловік:
– Треба на зиму дах перекрити, і фасад утеплити. Вишли 10 тисяч євро!
– Звичайно, я попрошу гроші наперед.
Вже за тиждень я надіслала гроші чоловікові. Він пообіцяв, що негайно знайде бригаду. Та минув місяць і мені зателефонувала сестра.
– А що, чоловік до тебе поїхав?
– Та ні, куди, йому ж 52 роки!
– Ну, вдома його немає. Усі пліткують, що заплатив і втік.
Я відразу ж почала телефонувати чоловікові, та він не відповідав. Тоді подзвонила донечці – вона довго не хотіла зізнаватись. та згодом все ж підтвердила – тато поїхав. Я не могла в це повірити.
Коли я відпрацювала гроші, які наперед взяла, попросила відпустку й поїхала додому, аби подивитися, що там коїться. І тут від сусідів я дізналась, що чоловік мій вже роки в нашій хаті жив з іншою жінкою. Діти про все знали, просто їм вигідно було мої гроші витрачати. А згодом мій, тепер вже колишній, вирішив випросити в мене ще грошенят і втекти за кодон зі своєю коханкою.
Ця новина розбила мені серце. В Німеччину я мушу повертатися. Адже всі мої заощадження зникли, діти також нічого не назбирали, жили собі й розважалися. Саме тому й не хотіли до мене їхати, добре їм було тут на широку ногу жити.
Тепер я з дітьми спілкуватися не хочу. І гроші більше нікому не надішлю. Нехай подумають добре, може щось зрозуміють. Сестра взагалі радить донести на чоловіка, аби, якщо схоче повернутися – то відразу ж у в’язницю.
Як гадаєте, такий вчинок можна пробачити?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!