Я вже 5 років живу зі своєю свекрухою під одним дахом. Чесно, спершу було мені дуже важко та нестерпно, багато плакала, сварилися.
Адже у пані Василини дуже складний характер. От вона наче не помічає моєї допомоги. Господарка у свекрухи велика – 2 корови, 4 кози, кури, свині, качки. Вона сама робить сир, сметану та коптить м’ясо на продаж.
Я щира старалася їй допомогти. Однак, вона цього не помічала. Навіть дякую не говорила. Хоча ви спробуйте самі зранку прокинутися, обійти всіх тварин, потім ще поприбирати в хаті, приготувати їсти, далі забрати корів і кіз з пасовища та подоїти. На ліжко я падала, наче мертва.
Борони Боже мене забути про якусь дрібничку. Чи то не дала свиням їсти або ж не винесла до столу хліба. То все, починалися крики, сварки:
– Таку голову діряву маєш! Я тебе у хату пустила, а ти ніц допомагати не хочеш.
– Я забула, зараз принесу…
– Що забула? Ти думаєш, що я тут сама все маю робити? Теж мені, білоручка знайшлася!
Остап завжди заступався за мене перед мамою. Але толку? Вона все одно не могла заспокоїтися. Навіть сусідам жалілася, яка “криворука невісточка” попалася. Чесно, от за роки я вже звикла до цього.
Тим паче, зараз у мене є робота, донечка ходить у садочок. Тому я можу спокійно втекти геть і не слухати докори свекрухи. Ну раз я така погана помічниця, то явно допомагати більше не треба.
Зараз у нас на селах всі люди збирають картоплю. Я навмисне взяла на роботі вихідний ще з четверга, аби за 3 дні ми встигли зібрати картоплю та перевезти її до сараю. Ну бо потім не знати, яка погода буде, чи випаде дощ. Бо працювати у багнюці я не дуже хотіла.
І з четверга по суботу я працювала, як прокажена. Спина дико болить, руки трусяться, ноги такі, наче з вати. Ще й мозолі від сапки з’явилися, а про манікюр я мовчу. Ввечері приповзала, наче з хреста зняла і засинала. Не було часто на те, аби в душ піти.
У неділю я хотіла одного – виспатися. Тим паче, то такий день, що гріх трудитися, треба відпочивати.
Однак, у свекрухи були інші плани. Вона о 8 ранку мене розбудила:
– Чуєш, неробо, ану прокидайся. Треба на зиму консервувати помідори та огірки.
– Навіщо? Тим паче, так рано?
– Бо я порахувала, що треба 20 банок того і 15 того. Прокидайся!
– Будь ласка, дайте ще годинку подрімати.
– Тю, ти глянь на неї, яке ліниве. Розляглася на ліжку, наче та кобила і сопе в подушку! я то сама маю робити?
– Я вам вчора і так ого-го як допомогла.
– І що? Я у твоєму віці могла і сама за господаркою дивитися, і город скопати, і вдома ще прибирати. А ти така пані велика!
От поясніть, будь ласка, що мені робити з цією родичкою? Вона взагалі моєї помочі не цінує, ніколи “спасибі” не скаже. Постійно ключі мені мізки, що нічого не роблю і ледацюгою називає.
Хіба вона не бачить, що я роблю? Хіба от їй це приносить таке задоволення ці приниження?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!