Я у 2019 поїхала в Португалію на заробітки. Працювала офіціанткою та прибиральницею в одному кафе. Звісно, заробіток тоді був мінімальний, але і робота не така важка. Туристи чудово знали англійську, ми нормально спілкувалися. Два дні працювала – два відпочивала. тому мала час на якісь екскурсії, ходила на пляж з подругами.
В Україні залишилася моя мама. Я їй пересилала раз на місяць продукти та гроші. Адже моя мама має інвалідність, тому майже не працює. Я старалася хоча б якось їй допомогти фінансово. То за комунальні заплачу, куплю путівку в санаторій. Минулого літа зробила їй у ванній та кухні ремонт. Звісно, то дуже дороге задоволення. Але мама важливіша за всі гроші світу.
У мене є ще старший брат Дмитро. Він після 11 класу вступив до Харкова, там і залишився жити. Має жінку Наталку та двох діток. Але коли почалася війна, то вони одразу приїхали до мами. Спершу думали, що війна триватиме 2-3 тижні, як казав Арестович. Однак, у їх під’їзд поцілила ракета, все зруйновано.
Але Дімка знайшов роботу в місті. Наталка мамі допомагає вдома, їсти готує, прибирає. Тоді я вже перестала висилати мамі гроші. Адже тепер черга брата про неї піклуватися.
Тиждень тому я приїхала в Україну. Привезла продукти португальські, племінникам окремо пакет солодощів вручила і дала по 50 євро. Наталя приготувала смачний борщ, вареники зліпила. Але я помітила, що мама була якась напружена, постійно уникала зі мною розмови, не питала, як справи закордоном.
Дочекалася моменту, аби на кухні нікого не було:
– Ма, все добре? Ти якась така… Мовчазна.
– Я? А, той. Хочу з тобою поговорити.
– Ну, кажи, я тебе слухаю.
– Словом, я цю квартиру віддам Дмитрові. Вже була в нотаріуса, підписала папери.
– Тобто? Мамо, ти серйозно? А я?
– Що ти? Працюєш в Португалії, можеш сама купити квартиру. А Дімка що? Ні житла, ні нормальної роботи. Ще й Наталка вагітна третьою дитиною. От куди вони потім підуть? Брат з тобою на заробітки не піде, бо не виїзний.
– Але я тут ремонт зробила, постійно допомагала тобі з…
– І що? Ще заробиш ті єврики, а брат не може.
Мені стало дуже образливо за такий вчинок мами. От що Дмитро зробив у її квартирі? Нічого! Навіть ліжка для дітей не купив. Називається “живе на всьому готовому”. Племінників у садочок навіть не віддає, бо за ними постійно дивиться мама.
І чому вона думає, що мені у Португалії так легко дається робота? Бути офіціанткою – то дуже важко, треба обслужити багато відвідувачів, потім ще прибирати столи та мити підлогу.
Я не знаю, що робити. Навіть думала про те, аби піти в суд та написати заяву про чесний поділ майна. Адже я в ремонт маминої квартири вклала чималу суму.
Що б Ви порадили нашій читачці? Варто судитися за житло чи поступитися братові?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!