Нещодавно мені виповнилось 65 років. Вік поважний – нічого не скажеш. Але не для всіх. Бо у свої 65 я почуваю себе добре, не бігаю по лікарях. Навіть тиск не щодня міряю і живу без підтримуючих ліків і процедур. На сьомий поверх можу сама піднятися, щодня прогулююсь, зарядку роблю. А нещодавно – навіть підкорила Говерлу і без задишки!
Мої онуки називають мене “бабусею” і мене це дуже тішить. Серце приємно здригнулося, коли вперше почула від них це слово.
А от, коли на вулиці, хтось скаже “баба” відверто дратуюсь і сприймаю це як насмішку. Більше подобається звертання “пані”, “жіночко”, “ви”.
Вчора я аж нотації читала одній нахабі. Після роботи йшла повз центральний ринок, та й зупинилась біля ягід. А одна молода продавчиня запитує:
– Бабо, вам які ягоди? Все домашнє, з городу.
– Я вам не “баба”, а покупець. Чи ж не вмієте до людей звертатися?
– Ще будете вчити, як маю до людей звертатись? Як нічого не берете, то не затримуйте чергу!
Люди, що стояли за мною, теж почали дратуватись. Але ніхто не заступився. Бо ніхто й не розумів, як можна було затіяти такий скандал лише через неввічливе звертання.
Я так і нічого не купила. Настрій був остаточно зіпсований. Я ледь не плакала.
Мене направду дивує те, чому молодь не вміє себе поводити з літніми людьми. Чому не поважає їхню думку і їхній труд? Чому взагалі не ставиться до них як до особи, особистості? Врешті, ми живі люди і маємо право на гідне місце у суспільстві.
А як ви вважаєте, читачка має рацію? Як ви звертаєтесь до літніх людей?