Коли син одружився, я зраділа, що мій Денис матиме свою сім’ю, а я невістку, що буде мені за дочку. Проте все склалося інакше.
Ліза, моя невістка, не дуже любила сільське життя та стосунки у нас чомусь не склались відразу. Ми не сварились і не влаштовували розбірок, просто майже не спілкувались.
Ліза до мене не приїжджала і до себе теж не запрошувала. Син із онуком до мене часто навідувались. Я Василька дуже любила і він казав, що я «найкраща у світі бабуся».
Згодом сина призвали на війну. Довго він не прослужив, десь 3 місяці і отримав поранення.
Денис був у важкому стані. На лікарню потрібні були чималі гроші, яких невістка не мала. Я вирішила продати свій будинок в селі, бо бачила, що Ліза з усіх сил намагається виходити Дениса. Та й для єдиного сина мені нічого не шкода, аби тільки врятувати.
Та нічого не допомогло, Дениса не стало. Я дуже горювала і думала, де ж тепер житиму. Будинок я продала і весь цей час жила у подруги. Мені за 70 і заробити тепер на своє житло нереально.
– Ми вас заберемо до себе – сказала Ліза.
Я переїхала до невістки. Вона виділила мені невеличку кімнату у своїй квартирі. Ми жили, не спілкуючись, як чужі люди. Так пройшло пів року.
Одного дня Ліза прийшла до мене і каже:
– Збирайте речі, ми їдемо.
– Куди? Що сталося? – питаю.
– Давайте швидше, бо мені ще на роботу.
Я знала, що рано чи пізно Ліда відвезе мене до будинку літніх людей, бо я їй ніхто. Намагалась стримуватись, щоб не плакати, але сльози зрадницьки самі текли по щоках. У вікно я не дивилась, бо уявляла малоприємно для себе картину.
Коли ми прибули на місце, Ліза вийшла з машини і сказала:
– Ми приїхали. Виходьте.
Я вийшла і побачила гарний сільський будинок біля річки.
– Тепер ми тут житимемо, я продала свою квартиру і купила цей дім. Я вас догляну, замість сина. Ви не проти? – сказала Ліза.
Тоді я вже не могла стримати сліз, але від щастя. Обійняла невістку та подякувала за турботу.
Ми з Лізою живемо разом в селі. Вона віддалено працює, я допомагаю з господарством. Онук іноді приїздить, бо залишився у місті на навчанні.
Я боялась, що залишусь сама і нікому не потрібна на старості років. Та невістка замінила мені рідну дитину. Я щаслива, що Бог нагородив мене Лізою.
Які стосунки з невістками у вас?