Я була дуже розумною дівчиною, мала багато інтересів, друзів і хобі, а зараз у мене немає нічого

Останнім часом усе більше розумію, що життя для мене – занадто складна річ. І я не люблю ні його, ні себе. Зараз у мене не відбувається нічого. Ні хорошого… Ні поганого… Я ніби просто є. Я зависла в роздумах та ваганнях. 

Так, мені всього 20 років. Навчаюся в університеті. Беру активну участь у житті громади. На мені велика відповідальність. Я постійно в русі та в роботі, від яких страшенно втомилася. Загалом я звикла робити все на відмінно, тому, може, у цьому і вся моя проблема. 

І ось мою рутину змогло розірвати кохання. Точніше дуже дружні стосунки. Це я його кохала, а він ставився до мене, як до подруги. Це відбилося на мені: з’явилася емоційна залежність, страх втрати його, а інші життєві турботи пішли на задній план. Спершу все вдавалося поєднувати, але з кожним тижнем голову ніби все більше затьмарювали одні лише думки про нього. Тож я постійно перебувала в пригніченому стані. Межі вже нічого не хотілося. Просто бути ближче до нього. І через кілька місяців такі однобокі почуття призвели до повного внутрішнього спустошення. А це псує мою статусність та успішність. Я втратила спілкування з друзями, посварилася з рідними. Словом, усі старання зійшли нанівець. 

Хоча я розуміла, що бути разом нам не судилося. Він до мене не відчував взагалі нічого. Та й взагалі я чула, які чутки про нього ходять. Він не більше, аніж прихильник фізичного кохання. У мене ж дещо інші погляди на відносини. Цей молодик постійно ходив по жінках, від чого мені було дуже боляче. А потім я припинила звертати на це увагу. І на нього теж. Доки він не провів ніч з моєю приятелькою. Мені стало нестерпно боляче. Знаю, що всі ці образи і негатив тільки через внутрішні конфлікти із собою. Тож передусім мені слід було розібратися із собою. Доки я гралася з цим усім, то справи в університеті та в громаді цілком зійшли нанівець. Мені більше нічого не хочеться робити. Взагалі. 

Потім думки про цього хлопця витіснив інший. Цей молодик кращий, ніж попередній. Завдяки йому я нарешті змогла заспокоїтися і взяти себе в руки. Однак час від часу в голові прокручуються нав’язливі думки, що я не хочу його втратити. І розчаруватися боюся. І його розчарувати також побоююся. І ось він перестав мені писати і я вирішила, що набридла йому. І почала картати себе за кожен крок. Я починаю страшенно нервуватись від того, що новий хлопець мені більше ніколи не напише або не відповість. Думаю, це якась особистісна хвороба.

Пошепки

І, здавалося б, разом із самопочуттям мали б наладитися і сфери життя. Але ні. Зовсім ні. Уже, як і було досі, просто завмерло на одній точці. З навчанням біда, з громади вигнали, хобі мені не дуже цікаві. У мене більше немає ніяких інтересів, окрім цього кохання.  Хоча й тут усе надто розмито. А я потребую стабільності та точності. Більше мені нічого не хочеться. Не розумію, що зі мною трапилося. 

Колись я мала все, про що тепер можу тільки мріяти. Куди це все зникло? Як воно просто розчинилося у повітрі? Здається, я навіть у фізичному плані почала здавати позиції: у мене погіршилася пам’ять, мислення, успішність. Моментами мені здається, що я втрачаю себе. Ніби це трохи – і світ зникне цілком. Важко взяти себе в руки і почати все з 0. Ось так і виходить, що я – жертва власних емоцій. Усе просто паде з рук, бажання немає ніякого, натхнення теж.  

Я визнаю, що цілком розбита. Доки інші тішаться своєю молодістю, моя ніби проходить повз. Думаю, якщо я нічого не зміню, то втрачу себе цілком. І це буде найгірша кінцівка з усіх можливих. Може, ви знаєте, як мені зарадити? Порадьте хоча б щось.

Що скажете про ситуацію дівчини?

Яку пораду їй дасте?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ivanna
Adblock
detector