Я прийшла з роботи того вечора дуже втомлена, але все ж приготувала борщ і напекла котлети, бо знала, що наступного дня не матиму часу готувати. Коли ми з чоловіком повернулися додому наступного вечора, виявилося, що їсти нічого немає. Свекруха і зовиця все вивезли на дачу, нікого не попередили. Я була обурена. Чоловік мав би стати на мій бік. Але він сказав, що погана дружина, що не маю чим нагодувати його.
Я народилася в невеличкому місті. Після школи залишилася в обласному центрі, вивчилася і працювала терапевтом. Я орендувала квартиру, поки не познайомилася з майбутнім чоловіком і той привів мене до себе додому. Це було дуже важко, адже у квартирі жили ще мама і молодша сестра.
Я зауважила, що більше займалася не чоловіком, а тим, щоб сподобатися свекрусі та зовиці. Ігор розповідав мені, що колись він вже приводив у дім дівчину, але родички не вподобали її, тому прийшлось шукати іншу. І він знайшов мене.
Родички чоловіка чомусь постійно називають мене селючкою. Вони не цінують ні того, що я постійно працюю, ні того, що готую на всю сім’ю. Кожен раз, за будь-яку дрібницю мене виганяють з квартири.
Я вже не раз думала про розлучення за цей рік подружнього життя. Але моя мама постійно радить мені мовчати та терпіти. Вона вірить, що родички скоро заспокояться і приймуть мене.
Якось я прийшла з роботи дуже втомлена, але все ж приготувала борщ і напекла котлети, бо знала, що наступного дня не матиму часу готувати. Коли ми з чоловіком повернулися додому наступного вечора, виявилося, що їсти нічого немає. Свекруха і зовиця все вивезли на дачу, нікого не попередили.
Я була обурена. Чоловік мав би стати на мій бік. Але він сказав, що я погана дружина, що не маю чим нагодувати його.
От тоді то я вже не витримала. Зібрала речі й покинула цей зловісний дім назавжди. Мені набридло це ставлення. Вони обзивають мене, пліткують, виганяють, прямим текстом говорять мені, що я не пара їхньому Ігоркові, бо я “бідна селючка”. Ну все, досить!
Я повернулася до мами. Влаштувалась на роботу. Відчула себе впевненою вільною жінкою. Але родички мене знайшли, прийшли до будинку мами та просили повернутися. Вони вже відвикли готувати, а Ігор вимагає. Прибиранням там теж я одна займалася
Я прекрасно розумію навіщо вони приїхали. Я все робила за них. Чоловік в мене поправився, любить смачно поласувати. Тепер їм з ним нелегко. Але нехай роблять, що хочуть. Я не буду годувальницею і прибиральницею для чоловіка, який мене не підтримує. Мені всього 25. все життя попереду.
Моя мама співає все ту ж пісню про терпіння і мовчання. Але я не послухаю її цього разу. Вона не знає усієї ситуації. Я твердо вирішила забути про цей шлюб, як про страшний сон.
А що ви б зробили на моєму місці?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!