Хочу розповісти про одну ситуацію, яка склалася у класі моєї донечки. Це для мене дуже болюче питання і я хочу почути якусь думку збоку від досвідчених батьків.
Отож, моя молодша донька Зорянка зараз у 2 класі. Скоро у дітей канікули і в школі починаються святкові вистави та концерти. До речі, школа у нас звичайнісінька, не якийсь там ліцей чи гімназія. Туди ходить мій старший син та багато діток подруг. Тим паче, вона знаходиться близько, буквально 5 хвилин пішки йти.
Цього тижня класний керівник повідомив, що скоро буде святкова вистава в актовому залі. Учні старших класів самі написали сценарій про Різдвяну пригоду. Ну і після вистави діткам ще будуть дарувати такі коробки з солодощами та розмальовки з олівчиками.
Коштує таке задоволення не багато, 300 гривень і квиток входить у вартість вистави. Половину коштів підуть на бригаду, в якій служить вчитель зі школи. Багатьом батькам ця ідея дуже сподобалася. Адже діти отримають подарунки і добре діло зроблять.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Однак, у класі моєї Зорянки є одна дівчинка, Мирослава. Знаю, що вона не з дуже благополучної родини. Тато в неї алкоголік, мама працює на заробітках, а за дітками доглядає бабуся. Окрім Мирослави, є ще старші доньки, які також навчаються в цій школі.
Бабуся не змогла прийти на збори. Тоді хтось з батьків згадав про Мирославу:
– Ну не знаю. Ті діти і так зі школи всі соки витискають. Безкоштовно харчуються в їдальні, ходять на різні екскурсії, на парти та штори не скидаються. То ще за них платити за виставу?
– Так. Знаєте, я на ті 300 гривень краще своїй дитині щось куплю. І взагалі, чому служби опіки не дивляться за цією родиною?
– Але ви ж розумієте, що для бабусі Мирослави кожна копійка на вагу золота.
– Прошу, не розповідайте казочки. Моя свекруха працює закордоном і я точно знаю, які там зарплати. Тому наша Мирослава геть не бідна дитина.
Мені так стало в той моменти образливо за Миросю. Наче батьки говорили не про неї, а про мене. Ледь стримувала сльози, аби не заплакати.
Тому просто дістала з гаманця 600 гривень, підійшла до вчительки та поставила на стіл
– Ось, прошу. Це за мою Зоряну та за Мирославу. Якщо ціни зміняться – то напишіть мені, я докину решту.
– Добре..Я зараз вас запишу у зошит.
– А вам всім має бути соромно. Це дитина, у неї таке горе в родині. Що, відправите її на завод працювати? Малу дитину, яка в 2 клас ходить?
– Ні, просто..
– Просто шкода нещасних 300 гривень, так? Зате у вас айфон 15 та машина дорога. Певно, купили на гроші свекрухи, яка на заробітках. Це, в першу чергу, свято для дитини. Хіба Мирося не заслужила на нещасну пачку цукерків? Для нас то дрібниця, а дитині за щастя.
Чоловік мене підтримав. Сказав, що я вчинила правильно і поставила на місце нахабних матусь на батьківських зборах.
Але знаєте, я сама чудово розумію Миросю. Адже колись була на її місці. Мої батьки жили бідно і я отримувала шоколадку тільки на свята. Одяг носила з секонд-хенду, рідко мала щось нове з магазину.
Я щиро сподіваюся, що дівчинка отримає гарний подарунок та почуватиметься щасливою на ці свята. А за поведінку батьків дуже соромно. Такі дорослі люди, а говорять дурниці.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!