Я був на кухні, коли почув крик із сусідньої кімнати, залишив усі справи і одразу ж кинувся до дружини

Сьогодні хочу розповісти вам свою історію, бо досі не можу забути події того жахливого дня. знаю, що чоловіки рідко діляться накипілим, бо в нашому соціумі чомусь так заведено, але я, схоже, зовсім не таких. Хочете осуджуйте, а хочете – ні. Я все одно залишу тут згадку для своєї сім’ї.

Почну з розповідей про свою дружину.

З Галиною ми познайомилися в поїзді, ми поверталися обидва з відпочинку. Вона сиділа і читала книгу. Вся засмагла, блакитноока брюнетка. Я не міг не підійти до неї.

Ми познайомилися. Всю дорогу ми розмовляли і навіть не помітили як прибули до нашого міста. Ми обмінялися з нею контактами і продовжували спілкування.

Згодом почали зустрічатися, я розумів, що дуже сильно сумую за нею і більше розлучатися не можу. Я запропонував Галі вийти за мене заміж.

Після цих слів, посмішка з обличчя Галини не сходила ніколи.

Ми одружилися. Через пару місяців Галина завагітніла. Ми були найщасливішими молодятами. Кожен місяць вагітності ми фотографували, щоб потім зібрати колаж і показувати своїм дітям і онукам.

Ми були як діти. Коли животик у Галини почав рости, ми почали малювати всякі смішні малюнки. Ми не могли дочекатися появи нашого малюка.

І ось настав цей день. Приблизно за два тижні до пологів я взяв відпустку, щоб весь час бути з дружиною. Мало коли могли початися перейми.  Я був на кухні, коли почув як Галина різко закричала ……

– Сергій …… Почалося …. Викликай швидку ……

Я кинув все, і побіг до дружини.

Що, що трапилося. Галя мені сказала: «Здається, я народжую».

Я викликав швидку допомогу. Поки чекали, вирішили зробити останнє фото, щоб закінчити колаж який збирали дев’ять місяців. Я сфотографував Тому на телефон і під’їхали медики.

Галю відвезли з переймами в пологовий будинок. Я поїхав з ними.

Вагітність дружини проходила відмінно, ніщо не віщувало біди.

Наш син народився абсолютно здоровою дитиною, а Галині раптом стало погано. Лікар пояснив, що під час пологів в кров матері потрапила шкідлива амніотична рідина.

– Зараз ми боремося за її життя, але нічого обіцяти Вам не мож… Ви повинні бути готовим до будь-якого результату.

Лікар розвернувся і пішов в пологовий зал до Галини.

Я слухав це все і не вірив своїм вухам. Сльози котилися самі по собі. А я постійно шепотів одне питання. Чому зараз… Чому саме вона?  Щоб хоч якось заспокоїться я сів поруч з пологовим залом і став дивитися фото дружини в телефоні. Я придивився на останнє фото, яке було зроблено перед тим як їхати в пологовий будинок. Навколо голови Галі був справжнісінький німб. Я чомусь відразу сприйняв це як знак згори.

У цей момент я почув, як лікарі запанікували в палаті. Я дивився через скло і розумів, що щось пішло не так.

Раптом вони просто зупинилися.

Моє серце стиснулося, я не міг дихати… Я не хотів це бачити. Я відвернувся від скла і сів на стілець. Як раптом вийшов лікар і виніс мені нашого сина.

– Це Ваш син. Вибачте, ми зробили все що було в наших силах, Ваша дружина померла.

Я притискав до себе сина і не вірив в те, що це відбувається зі мною.

– Ви можете пройти в палату і попрощатися з дружиною.

Я зайшов до палати з сином на руках. Підійшов до дружини і просто ридав, ридав і притискав до себе нашого сина.

– Як ти могла нас кинути. Ми не зможемо без тебе. Ти потрібна синові і мені. Закричав я і не витримавши емоцій притиснувся до дружини… І поклав сина на груди. Щоб він останній раз відчув маму.

Наш син різко закричав. Я злякався, адже це моя перша дитина. Відхилившись і взявши сина на руки, я звернув уваги на дружину, вона почала дихати ….

– Вона дихає …. дихає, чуєте … Кричав я, на всю палату …

Лікарі були в шоці, як таке взагалі можливо…

Сина забрав мед.персонал, а мене вигнали з палати, продовжуючи проводити медичні процедури з моєю дружиною.

Я знову сидів в очікуванні на стільці, і дивився на те останнє фото, де у моєї дружини німб на головою. Я молився і вірив, що це знак згори.

Вийшов лікар з подивом дивився на мене і сказав:

– Ніколи досі не бачив нічого подібно. А працюю я тут, повірте, вже не один десяток літ. Справжнісіньке диво. З вашою дружиною усе гаразд. Вона спить. 

А через місяць у нас усе було чудово. Ми знову стали щасливою сім’єю. А тепер плануємо ще й доню народити. 

Які емоції у вас викликала ця історія?

А ви вірите в дива?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ivanna
Adblock
detector