Я з 18 років важко працював, щоб заробити гроші на власне житло. Родина у мене бідна, виховувала мама зі старенькою бабусею. Колись цукерки чи звичайна шоколадка для мене були справжнім подарунком.
Наша “квартира” була дуже малесенька – 1 кімнатка в гуртожитку для неблагополучних сімей. Для того, аби помитися, я мав взяти тазик та теплу воду, бо з крана текла тільки холодна. А взимку мама наливала окріп у пляшки та ставила біля ліжка, щоб зігрітися.
І тому мрія про власну квартиру не давала мені спокою. Після 11 класу вступив на заочну форму навчання, щоб більше працювати. Я робив ремонти у будинках, ставив плитку, будував житло. Потім, коли така сезонна робота закінчувалася, то всю зарплату міняв на долари та шукав інший підробіток.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
У АТБ працював охоронцем, відвозив страви з ресторанів на доставку, ремонтував машини на СТО. Звісно, половину зарплати я віддавав мамі. Ну, аби вона купила продукти, заплатила за комуналку, взяла бабусі потрібні ліки.
На щастя, директор СТО тоді взяв мене на повну ставку та платив чималу зарплату. Звісно, я не збирався купувати розкішний будинок, а квартиру на 2 кімнати. Пощастило знайти хороших продавців, ще й квартира у гарному районі нашого міста. Правда, довелося вкластися ще в ремонт, бо там були старі радянські меблі, криві стіни. А я ж працював на будові та знав, як зробити гарний ремонт.
Якось до мене приїхала тітка з Італії, навідувалася у гості. Ми довго не бачилися, бо пані Галина працювала в Неаполі роками. На честь новосілля дала мені 500 євро та ще пакунки з продуктами. Якраз на ті гроші я купив собі деякі меблі.
Коли доробив ремонт, то запросив маму, бабусю та тітку у гості, аби відсвяткувати новосілля. Однак, тітка Галина вирішила серйозно зі мною поговорити одразу за столом:
– Я ж тобі допомогла грішми. Тепер твоя черга.
– Ви про що?
– У тебе поки 2 кімнати, а живеш сам. Нехай моя молодша донька Ліда переїде сюди. А я через рік чи 2 назбираю грошей та куплю їй квартиру.
– Постривайте. Ви дали мені тоді тільки 500 євро та продукти. Хіба це така велика послуга, аби я зараз жив з вашою донькою?
– Так! Ми ж родичі, повинні один одному допомагати.
– Знаєте, я цю квартиру для себе купив. І важко працював, аби заробити кожну копійку.
– І що? Ти так смієш мені відмовляти?
Тітка такий скандал зробила, певно, всі сусіди в будинку чули. Почала мене навіть обзивати жмотом. А під кінець застілля взагалі вимагала, аби я повернув ті нещасні 500 євро. У мене було якраз 20 тисяч гривень, я дістав всю суму та поставив їй на стіл:
– Все, тепер я вам нічого не винен. Дякую, що допомогли!
Але тітка Галина не здається. Щодня телефонує до мами та бабусі, дорікає, який я поганий син та не хочу пустити Ліду до себе пожити.
Однак, я не вважаю, що тоді вчинив погано. Взагалі, звідки вона взяла, що її донька має жити в мене? Ліда вчиться, має кімнату в гуртожитку, хіба цього мало?
Тітка вже встигла іншим родичам на мене нажалітися. Вигадала казочки, що сама мені оплатила ремонт у квартирі. Але ж я навіть повернув їй ті гроші, щоб не дорікала!
Не знаю, що робити далі. До такого життя мене точно не готувало. Не розумію, як у тітки взагалі вистачає совісті такі дурниці говорити про мене.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!