Декілька місяців тому я повернулася з Іспанії. Не через те, що на носі свята. Не стало моєї матусі. Як тільки я дізналася про це від брата, то одразу наступного дня взяла квиток додому в одну сторону.
У автобусі я багато думала про своє життя. І знаєте, хоча мені вже під 50. Але дійшла до висновку, що всі ці роки я неправильно жила..
Нас у родині було троє – я, мама і молодший брат Ростик. У селі ми надовго не затримувалися. Я рано вийшла заміж та одразу переїхала до чоловіка в місто жити. Потім молодший брат поступив до університету і також поїхав геть. Маму ми інколи навідували, приїздили у суботу чи на свята. Адже розуміли, що вона там сама-саменька…
Потім важко захворіла моя свекруха. Галина Василівна після інсульту не могла навіть з ліжка підвестися чи взяти склянку води. Тому я з ранку до ночі доглядала її, прибирала у квартирі, готувала їсти, няньчилася з сином Олексійком. Після весілля ми з чоловіком планували купити своє житло, але всі кошти витрачали або на лікування свекрухи, або на продукти та комунальні послуги. Тому не мали змогли відкладати бодай якісь заощадження ще на квартиру.
Однак, два роки тому пані Галини не стало. Але на цьому мої проблеми не закінчувалися. Адже поки я доглядала хвору свекруху, мій чоловік Орест знайшов собі нову розвагу – молода коханка. Я ж постійно приділяла увагу свекрусі або синові, навіть не зважала на те, що чоловік часто пропадав, кудись їхав геть.
У нашому розлученні Орест звинувачував саме мене. Мовляв, я настільки не приділяла йому уваги, що він вирішив знайти іншу жінку. Звісно, жити з таким чоловіком я більше не могла. Мій син Олексій тоді вже жив окремо з дівчиною на орендованій квартирі. У село до мами не я хотіла повертатися. Адже що там робити? За городом та коровами доглядати?
Тому вирішила поїхати в Іспанію на заробітки. Адже знала, що там постійно є попит на роботу, особливо доглядальниць. Тим паче, всі іспанці знають, які українки хазяйновиті та працьовиті.
І знаєте, в Іспанії я наче почала нову сторінку свого життя. Зустріла хорошого чоловіка, до речі, українця, Андрія. Ми разом орендували невеличку квартиру, на вихідних гуляли по Барселоні. Час від часу я пересилала синові якісь продукти, одяг, гроші. Знала, що син з розумом витратить ті кошти та купить машину собі або ж квартиру.
За ті роки ще жодного разу не була в мами у селі. Все якось гадала, що встигну, що ще буде час провідати маму. Однак, десь рік тому Ростик зателефонував і сказав, що мамі геть погано. В неї були проблеми з серцем. Тому я ледь не щотижня висилала їй гроші на ліки та операцію. Знала, що за нею доглядає зовиця, жінка Ростика, Олена. Родичка за освітою медик та добре знає, які препарати колоти та коли ліки давати. Тим паче, вони мали машину та без проблем їздили до мами в село.
Я гадала, що цього Великодня ще встигну побачити маму. Але 8 березня до мене зателефонував брат. Я одразу зрозуміла, що трапилося щось погане, наче чуйку мала:
– Мама.. Мами вже нема. Приїжджай, треба її в останню путь провести. Її не стало вночі. Ми приїжджаємо – а вона у кімнаті, на ліжку…
Я одразу взяла квитки та приїхала першим автобусом додому. Привезла гроші мамі на похорони, допомогла зовиці приготувати страви на поминки. Після того, як сусіди пішли додому, до нас приїхав нотаріус. Виявилося, що мама за 3 дні до смерті написала заповіт. І вказала, що весь спадок переходить Олені. Не мені, Ростикові чи онукові Олексієві.
Чесно кажучи, я просто була в шоці. Ну як чужій людині просто так віддати хату? Я вдячна Олені за те, що вона доглядала за мамою, була поруч. Але знаю, що Ростик хотів вже подавати заяву на розлучення, бо декілька років вони жили, наче кіт з собакою.
Може, зовиця вирішила маму так підмовити, аби Ростик з нею залишився? Або ж після розлучення мати собі гарну хату і жити на широку ногу?
Я чудово розумію, що не приділяла мамі достатньо часу та уваги. Однак, я ж її старша донька! Невже вона настільки на мене образилася?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]