Шість років тому я приїхала з Італії. Дуже стомилася вже, сім років там працювала, аби рідні мали нормальне життя. Тоді й квартиру гарну собі придбала, ремонт зробила, щоб мати, де жити. Адже мій чоловік іншу собі знайшов.
А за рік до повернення син привів в мою квартиру дівчину. Я була не проти, однаково порожня стоїть. Руслана мені подобалась, тож коли Богдан сказав, що зробить їй пропозицію – я дала йому гроші, аби купив пристойну каблучку.
Я приїхала якраз на весілля. Три тисячі євро виділила синові на організацію гарного свята. А потім дозволила молодим трохи в мене пожити. Руслана казала, що скоро отримає квартиру у спадщину від бабусі й вони переїдуть.
Нерухомість невістка отримала за пів року. Але це була жахлива однокімнатна квартира на околиці. Ще й район такий, що лише неблагополучні сім’ї там живуть.
– Та ні, тут ростити дітей не можна. Продайте цю квартиру, я докладу і купимо кращу.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Вони погодились. А жити поки залишились в мене. Знайти покупця на ту квартиру виявилось зовсім не просто. За цей час Руся завагітніла. В неї був страшний токсикоз, жаліла я її, всі домашні обов’язки виконувала, готувала, прибирала. Згодом невістка народила. Я огорнула її турботою. Ніколи вона одна не залишалась з онуком.
Я намагалась всіляко допомагати молодим. Щось треба дитині – відразу гроші даю. А одного разу син запропонував:
– Ми ту конуру ніколи не продамо. Я знайшов прийнятний варіант. Можна взяти гарну квартиру під забудову. Та грошей в нас немає, а зволікати не можна. Позич нам 25 тисяч доларів, а коли ми продамо квартиру віддамо тобі усі гроші.
Я погодилась. Хоча це й були усі мої гроші. Я їх на старість тримала. Дві тисячі навіть довелось позичити. Та що не зробиш заради дітей.
Врешті вони вклали гроші в будівництво. Та тоді почались для нас важкі часи. В мене вже не було грошей. Квартира ніяк не продавалась, нам ледве на харчі вистачало. Я страшенно нервувала через це все, вже думала повертатись на заробітки, але раптом захворіла. Потрапила до лікарні. Сину довелось шукати гроші на медикаменти.
І ось пролежала я кілька днів на стаціонарі та раптом отримала повідомлення “мало того, що я дома її докори терплю, комунальні оплачую, так тепер гроші на ліки позичати…“. В мене сльози вмить рікою полилися. Як так? Я ж молодих у свою квартиру пустила, всі гроші віддала – і ось тобі дяка.
За тиждень мене виписали, та додому їхати мені зовсім не хотілось. Врешті приїхала, зібрала речі та подалась в ту конуру невістки.
І ось вже кілька місяців живу я в цій квартирі. Умови жахливі. А син навіть не переймається. Вочевидь, йому так добре – гроші забрав і маму здихав.
Скажіть, як мені бути? Що робити?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!