Історія життя Євгенії, яка висвітлює питання української мови крізь роки. Допис у її Фейсбуці вразив і доводить, що немає нічого нереального аби опанувати українську, навіть, якщо ти з Криму чи Харкова.
“Мова. В Криму, коли я вчилася в школі, було престижно, саме так – ПРЕСТИЖНО відмовитися від уроків української.
Вчителька Галина Гаврилівна була нервовою жінкою. Лютою, я б сказала. Тепер мені зрозуміло чому. Бо до її уроку ставилися зі зневагою. І дорослі і деякі діти.
А ще в нас була вчителька по праці Алла Миколаївна, вона була майстринею і розмовляла виключно українською, красиво, тендітно.
Коли сталася окупація, їй було важко, навіть не знаю де вона зараз, бо їй ці всі події сильно боліли.
Коли в університеті в Харкові, де я вчилася, повідомили, що тепер всі лекції треба викладати українською, викладачі були в шоці, бо здебільшого мову вони не знали. І багато студентів теж.
Коли я почала займатися просвітницькою справою в УБС, то швидко зрозуміла, що наша комунікація має бути виключно українською. І мені довелося знову вчитися мові, я нею не розмовляла.
Коли я виступала на TEDxKyiv, я думала лише про одне – як не забути слова українською і не перейти на мову азірова. Я досі не можу дивитися свій виступ, бо він такий незграбний від того, що я всі 10 хвилин намагалася витягти з пам‘яті слова українською, одразу перекласти свої думки з російської і сказати вже готові речення вголос.
Зараз я не уявляю себе без української, я легко думаю українською, краще структурую думки. В мене був експеримент – коли перейшла знову на російську, щоб з‘ясувати – чи буде більш багатим мій слог. Виявилося – жодної різниці.
Розумію наскільки стратегічно вірно державі Україна мати свою мову – українську мову. Я не розумію компромісів, які всі шукають. Їх не може бути, зважаючи на те, як поводить себе сусідня країна.
В нас має бути суспільний патріотизм, і він сьогодні дуже сильно про мову.
Я, дівчинка з Криму, вивчила мову і пишаюся своєю прекрасною країною. Я щаслива жити тут і поважати її.
Повагу до своєї країни я висловлюю мовою.”
Автор: Євгенія Аратовська.
Ми повинні пишатися нашою українською мовою, адже вона друга по милозвучності мова у світі і у трійці найкрасивіших мов світу. Нею “гріх” не розмовляти!
Що ви думаєте про українців, які знаходять причини розмовляти російською?
Знаєте історію з якою хочете поділитись з читачами Пошепок? Надсилайте її на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!