Місяць тому до мене приїхав син з невісткою. Я їх востаннє бачив ще на Великдень у гостях. Розумію, що Микола дуже зайнятий бізнесом, та і невістка роботу має. Тим паче, від Чернівців до Луцька є що їхати.
Однак, не тримав на них зла. Навпаки, постійно телефонував, розпитував за онуків, як їх справи. Відколи не стало жінки Гані, то я почувався таким самотнім. Вже і хотів вити, як той вовк, від суму. Хоча у місті я мав деяких знайомих. Однак, ніхто та ніколи рідних людей не замінить.
І тепер син почав до мене часто приїздити. Не сам, невістку Світлану брав за компанію. Я діставав свої закрутки, робив чай, ще й сусідів у гості кликав. Наче от це якесь велике свято було для мене, чесно.
Тиждень тому Коля знову приїхав. Але того дня я себе щось так кепсько почував, тому приліг подрімати. Старість не радість, як то кажуть.
Тільки от щось сон до мене геть не йшов. Ще й через протяг відчинилися двері. Я підвівся з ліжка і випадково підслухав розмову сина та невістки:
“А тут точно 70 квадратів? Вона здається такою маленькою”
“То все через меблі. Не переживай, думаю, що наступного місяця треба вже нотаріуса кликати”
“Коли ти йому нарешті скажеш про пансіонат? У нас борги ростуть десь за днем в тому банку”
“Скажу. Тихо, не кричи, бо ще розбудиш тата!”
Я був шокований таким підлим вчинком. От від кого точно не очікував це почути – так то від рідного сина! Я його батько, виховав, виростив, дав гідну освіту. Свого часу купив йому квартиру та вклався у розвиток бізнесу.
Однак, зараз Микола заліз у великі борги. Клієнтів у нього поменшало, стало багато конкурентів. Тому він вирішив мене віддати у пансіонат, а квартиру продати та погасити кредит.
І от причина, чому син так подобрішав до мене. Хотів втертися у довіру, а потім таку підлість зробити.
Весь вечір діти удавали, що дуже мене люблять та піклуються. То чай зроблять, пилюку протруть, щось приготують їсти. Але у мене навіть не було апетиту те все їсти.
І як тільки діти поїхали додому – я одразу купив новий замок та ключі до дверей. Вирішив негайно все змінити, аби вони навіть поріг не могли переступити.
Ще й так вийшло, що мій сусід Василь з 1 поверху продавав свою дачу за містом. А я вже давно зрозумів, що на мої літа жити у квартирі дуже важко. Тому запропонував обмін – я йому ключі від квартири, а він мені замок від дачі. Вася часто бував у мене вдома і знав, що квартира дуже гарна і в хорошому стані.
Зараз ми займаємося переоформленням паперів. Звісно, синові я нічого не став говорити про таку ідею з обміном. Буде йому наука на все життя.
Думав, що зможу старість спокійно зустріти, що Коля про мене потурбується. Та яке! От завжди треба сам на себе розраховувати.
Це нормальний вчинок батьки чи ні? Що б Ви могли йому порадити?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!