Минулого тижня у мене була зустріч випускників. Зателефонувала до мене староста, Нінка:
– Ну що? Як ти? Ми давно не бачилися. Треба зустрітися. Тим паче, всі вже повернулися закордону. Я на себе беру всю організацію. Ти номер нашої класухи пам’ятаєш? Я геть забула, не можу знайти!
– Так, скину тобі потім. А кого ти вже запросила?
– Всіх, ти от передостання в списку. Тільки от я ніяк не можу додзвонитися ще до Марії. Другий день слухавку не підіймає. Як ти думаєш, вона ще в нашому місті живе? Бо я її так давно не бачила. А ще, ти чула, що Петро Іванчук…
Ніна ще довго щось щебетала у слухавку, але я її не чула. Адже ім’я Марія для мене не несло нічого позитивного.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Хоча колись ми були найкращими подругами ще з 1 класу. Постійно сиділи за партою, ходили в гості одна до одної та робили домашнє завдання, на всіх конкурсах та олімпіадах виступали парами. Ну просто міцнішої дружби годі було шукати, чесно.
Здавалося, що Марія стала мені наче сестрою. Я була поруч у важкі моменти. Коли її батьки розлучилися, то я часто запрошувала подругу в гості. Моя мама інколи віддавала мамі Марії, Ользі Василівні, якісь речі та продукти. Бо її тато не хотів платити аліменти, а в мами була дуже низька зарплата. Я ділилася з Марією у школі обідом та солодощами.
Але в 11 класі наша дружба зруйнувалася. І все через хлопця. В останній рік навчання до нас перевівся Сергій. Я тоді закохалася в нього по самі вуха. Красивий, розумний, спортсмен, з такими мускулами великими. Тоді Марія хворіла і Сергія посадили до мене за парту.
Тиждень ми чудово спілкувалися, Сергій проводив мене додому, допомагав з уроками. Я притворялася, що нічого не розумію, щоб Сергій допоміг мені. Марія знала, що він мені дуже подобається.
І коли вона прийшла до школи, то почала відверто залицятися до Сергія, переманила на свою сторону. Тепер вже він її проводив додому, танцював на дискотеках, цілувалися. Мені було дуже боляче дивитися на це все… Подруга просто зрадила мене, ось так привселюдно. Я так не хотіла ходити до школи, прикидалася хворою.
Однокласники також знали про цю “любовну мелодраму”. Хтось насміхався, хтось співчував. Не знаю, як я дотерпіла той рік навчання. Але я навмисне переїхала взагалі до Харкова на навчання, аби забути цю історію.
До мене інколи доходили чутки від однокласників. Марія у 18 завагітніла від Сергія (хотіла його так до себе прив’язати), вони зіграли розкішне весілля. Це було останнє, що я була про подругу.
Цього разу я не хотіла взагалі приходити на зустріч випускників. Але щось всередині підштовхнуло. Я купила красиву сукню, зробила макіяж та зачіску в салоні. От хотіла просто доказати Марії та Сергію, що почуваюся найщасливішою жінкою.
Однак, коли я побачила Марію, то аж не заплакала. Ні, не від болю, а від співчуття. Я побачила змарнілу жінку з нещасним поглядом. Одягнена дуже скромно, якесь сіре плаття, наче з секонд хенду. Сірі мішки під очима, закручене волосся у косу. Дуже худенька, складається враження, наче її може вітром здути.
Весь вечір Марія уникала мене. Тільки коли деякі гості почали збиратися додому, то подруга вирішила заговорити:
– Вибач, я.. Я розумію, що вчинила тоді підло і зараз спокутую свою провину.
– Ти про що? Думаєш, що я на тебе вроки поробила?
– Ні, мене вже Бог і так покарав. Сергій страшенно пиячив, всі гроші крав на горілку. А коли почалася війна, то втік геть закордон. Де він зараз – поняття не маю.
– Співчуваю. Я не знала.
– Це ще не все. У мами рак, я збираю гроші їй на лікування. Важко дуже. Я ще й сама виховую тьох дітей. Так поплатилася за те кохання…
Мені стало шкода подругу. Ввечері приїхала додому та помолилася за Марію. Не тримаю більше зла на подругу, вона ж просто хотіла бути щасливою та коханою.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!