Мені неодноразово повторювали, що чекати на негаразди закордоном потрібно від земляків. Напевно 10 років мені просто щастило, бо зрештою ці слова підтвердилися. Сьогодні мій роботодавець, у якого я працюю протягом довгого періоду часу, сказав, щоб я більше не приходила. Причиною стало те, що я допомогла одній жінці.
У моєму італійському містечку багато українців. Усі ми підтримуємо зв’язок і збираємося разом то в парку на прогулянці, то в церкві на Службі. Жінки допомагають одна одній чим можуть. Ми щиро розповідаємо про свої переживання та негаразди, а натомість отримуємо підтримку та добре слово.
Зовсім недавно Світлана, яка була тут новенькою, прийшла на Службу з гіркими сльозами на очах. Вона залишилася без роботи і грошей, адже бабуся, яку вона доглядала, раптово померла. Жінка була у відчаї, адже на ній висів великий борг, а сплачувати його було нічим.
Я не могла пройти повз її горе, тому запросила Світлану пожити разом зі мною. Вільне місце було, адже я неодноразово приймала гостей і родичів з Батьківщини. Потім ми разом почали шукати їй нову роботу. Розглядали вакансії у нашому містечку і розпитували знайомих.
Щодо мене, то я вже 8 років наводжу порядок в одній сім’ї. У них є двоє пенсіонерів, за якими доглядає українка. За це вона отримує пристойну зарплатню. Однак нещодавно стан бабусі значно погіршився і жінка більше не справлялася самостійно. Господиня вирішила найняти ще одну доглядальницю. Звичайно, я одразу запропонувала їй взяти до себе Світлану, а та довірилася мені.
На той момент жінка жила зі мною вже місяць. Вона зраділа такій новині і запевняла, що навіть не знає, як мені віддячити. Але віддячила! Дуже гідно!
Не пройшло й двох місяців, як першу доглядальницю звільнили. Адже Світлана погодилася доглядати за старими, якщо їй трохи підвищать зарплатню.
І на цьому не закінчилося, адже згодом і мене попросили більше не з’являтися. Виявляється, Світлана щей встигає виконувати усю хатню роботу, тому я була зайвою.
Ось як вийшло. Не знаю, чи довго Світлана так протягне, але все ж ситуація склалася неприємна. Я знайшла вже іншу роботу, однак мені досі прикро, що зі мною так повелися.
Чи варто після такого досвіду робити добро іншим людям?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!