Я довго думав, кому віддати нажите майно, бо родичів у мене немає. Довелося розіграти цілу виставу для цього

У дитинстві я мріяв про хороше та заможнє життя. В юності присягався, що все готовий віддати, аби здійснити свої мрії. У свідомому віці й справді працював, не покладаючи рук. Усі роки, які в мене були, я витратив на те, щоб досягти успіху. Молодечий запал додавав сил та наснаги.  Пройти мені довелося багато через що. Не такий уже й легкий шлях визнання. Втім, завдяки цьому, зараз я маю все, чого хотів. Моє життя дало мені збагнути єдину істину: головне – це бажання та праця. Ви можете не мати особливих талантів і нічим не вирізнятися, але, якщо ви готові присвятити  себе мрії, то обов’язково її досягнете.

Мені, як мінімум, вдалося. 

Однак керувала лють. Я не міг змиритися з тим, що Бог забрав у мене батьків. Через це мені довелося рости в жахливому місці, яке я взагалі не вважаю притулком для дітей – у дитбудинку. Мама і тато загинули в ДТП. Випадковість. Мені тоді було всього 11 років. Дитя. Саме тоді я й пообіцяв собі, що витягну себе з ями. Я повинен був зробити все, аби мої батьки дивилися на мене з небес і пишалися. Мені вдалося.

Сьогодні мені 70. Я власну віллу, майно за кордоном, кілька машин та заміських будинків, квартири, гроші. Більшості такий достаток і не снився.

 Зате є дещо, що все ж таки не можна купити за гроші. Я й досі цілком самотній. Ні дружини, ні спадкоємців. Досі  весь час тікав від цієї думки, але на старості від такого усвідомлення вже нікуди не подінешся.

Жінки в мене були. Втім, тільки й з’ясовувалося, що крім грошей їм від мене більше нічого не треба. Раз за разом – і я просто перестав вірити прекрасній статі. Це не заважало мені бачитися та розважатися з ними, але сім’ї з ними в мене точно не вийшло б. Мені хотілося щирої любові, дітей, а не дівчини, яка тільки й чекає, коли б це прибрати важко зароблене мною майно у свої руки. Ні, я зовсім не скнара. Просто, думаю, і вам не сподобалося б віддавати те, що далося тако ціною.

Зараз я хворію. У мене діабет, проблеми із серцем та постійна гіпертонія, нещодавно дізнався ще й про екзему. Тіло вже старече, такої напруги не витримає. Тож розумію, що залишилося мені небагато. Але проблема тепер в іншому: ну ось помру, а кому все майно лишити? Спершу подумав про дитячий будинок, але й сам знаю, як там усе працює – найхитріші начальники тільки так собі все привласнять. 

Такі статки варто довірити тільки тому, хто справді цього потребує. Довелося вдатися до театральної гри. 

Довго думати не став. Зробив за класикою: одягнувся як справжній бомж і пішов до магазину. На мене одразу почала кричати касири, мовляв, не заважайте людям у черзі, якщо грошей і так не маєте. Покупці кричали зусібіч, проганяли мене геть. Почув багато зневаги та лайки у свій бік. Єдиним на прохання допомогти відгукнувся охоронець. Працював у цьому ж маркеті. Він купив мені поїсти, розпитав, як я опинився на вулиці і перепросив за людей. А потім ще й кілька гривень засунув до кишені мого піджака, вказавши дорогу до місця, де доглядали за безпритульними.

Я розговорився з цим чоловіком.Вдалося дізнатися, що в нього є дружина та двоє дітей. Житло вони досі винаймають, бо зарплати не вистачає на те, аби щось відкласти на чорний день.Часом навіть на їжу ледь вистачає. Я дуже здивувався. Цей чолов’яга за такий умов ще й мені допоміг. Він сказав, що все це тому, що й він колись ув у скрутному становищі: ні грошей, ні житла. І йому також допомогли піднятися.Тож і він тепер віддячує світові тим же. Я взяв номер телефону цього чоловіка і пішов. 

Написав заповіт. 

Як тільки моє серце зупиниться – мої нотаріуси зателефонують цьому охоронцеві і привітають з тим, що все моє майно – тепер його власність.  Думаю, його сім’я неабияк зрадіє.

Як вам вчинок дідуся?

Чи вірите в таку щедрість людей?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ivanna

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector