Я думала, що братові на весілля, як і мені, батьки мікрохвильовку подарують. Та вони мене шокували, не можу пробачити

Вже багато років я не спілкуюсь з батьками. А посварилися ми на весілля мого брата. Він дуже довго не міг знайти собі пару. Батьки страшенно переймались через це, 32 роки все ж парубку було. Та Віталік страшенно прискіпливий, мав чимало хороших дівчат, лиш в кожній знаходив недоліки.

 – Як ти так перебиратимеш – самий старітимеш! – завжди я казала.

Тож врешті він зустрів Вероніку, молодшу за нього на десять років, дуже гарну, довгоногу. Вона й підробляла моделлю для різних магазинів одягу. Батьки не могли натішитись. І це в той момент, коли мій чоловік їм зовсім не подобався.

Коли у 24 роки я вирішила побратися з Павлом, вони були категорично проти:

 – Ти що, не могла кращого знайти? Ні сім’ї інтелігентної, ні освіти. 

Та я нікого не слухала. І хай би як важко нам було, я ні про що не шкодувала. Нехай ми зовсім не багаті, але чоловік мене кохає, підтримує. Ми ніколи не сваримось. Він надзвичайно працьовитий. Та, звісно, назбирати на власне житло ми не мали змоги. Батьки знали, як ми стараємось, та щойно з’являлась можливість – нагадували мені:

 – Треба було чоловіка нормального знайти, нас послухати. Сама винна.

Дуже прикро таке чути. Навіть коли я двох дітей народила, батьки нам не почали допомагати, хоча й можливість таку мали.

Тож коли брат запросив нас на весілля, ми охоче пішли. Я думала, що батьки, як і мені, йому мікрохвильовку подарують. Це цілком справедливо, погодьтесь. Та тут, у розпалі свята, мама вирішила виголосити тост. Вона встала і сказала:

Пошепки

 – Нарешті наш улюблений син зустрів своє кохання. Тепер ми найщасливіші батьки! Він не розчарував! Саме тому ми вирішили, що молоді мають починати своє життя у власній квартирі! – сказала вона і вручила їм ключі.

Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi

В мене мало щелепа не відпала. Тобто я з двома дітьми вже багато років орендую житло, а братові воно просто так дісталося, бо, на відміну від мене, не розчарував.

Після цього я демонстративно зібралась і пішла. Чоловік з дітьми вирушив за мною. Було так прикро, словами не передати.

Зранку мама зателефонувала мені та відразу почала кричати:

 – Як ти можеш так поводитись! Ти нас осоромила!

 – Ну я ж завжди розчаровую. То й не дзвоніть мені. У вас тепер є Вероніка!

Відтоді минуло шість років, а з батьками я досі не спілкуюсь. Ще до війни мій чоловік поїхав до Бельгії на заробітки, хотів купити нам квартиру. Та врешті ми вирушили до нього. Знаю, що брат розлучився врешті та дітей в нього так і немає. Тобто через свій вчинок мої батьки втратили єдиних онуків. Мені дуже прикро, що все так, але забути не можу.

Як гадаєте, можна пробачити такий вчинок батьків чи ні?

Більше цікавих життєвих історій тутhttps://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

IrynaS
Adblock
detector