Я дуже імпульсивна та емоційна, спалахую надзвичайно швидко, інколи можу й вляпатися в якусь неприємність чи наговорити щось погане, за що потім картаю себе. Така моя риса характеру вже неодноразово призводила до того, що мала неприємності, так трапилося і цього разу.
Я важко працюю в пекарні, моя зміна триває десять годин, коли приходжу додому, то вже не відчуваю ніг. Пощастило з чоловіком, адже він мені ніколи не дорікає за те, що я приходжу з роботи додому й одразу лягаю спати. Інколи я навіть жартувала з цього приводу:
– Я ж тобі взагалі не приділяю час, в тебе ще немає коханки?
-Егеж, є, – віджартовувався він.
Я люблю свого чоловіка, він дійсно дуже добрий. Приходить з роботи швидше, навіть інколи готує їсти, щось прибере в хаті, а я вже на вихідних вдома щось роблю. От цього дня мене відпустили з роботи швидше, я зайшла в магазин за продуктами й пішла додому. Відчиняю двері, а на порозі стоять жіночі туфлі. Мене ніби грім вдарив, перше, що на думку спало – коханку вже в дім привів, “паршивець, зараз я йому покажу”. Раптово з кухні лунає жіночий голос:
– Олегу, куди ж ти?
Ох, після цих слів я забігаю туди й бачу, як за столом сидить молода дівчина й п’є каву. Одразу обхоплюю її волосся й тягну до коридору:
– Як ти смієш, в моєму домі… чоловіка мого захотіла? Кохання тобі треба, зараз я тобі влаштую. Сходами полетиш донизу, хто ж це тебе навчив з чужими чоловіками волочитися?
В цей момент ліктем штовхаю ненароком свіжозаварену каву, гарячий напій розлився по оголених ногах дівчини, вона починає кричати. На кухню влітає Олег, віддирає мене від дівчини, також кричить: «Що ж ти робиш!?»
Та як він сміє мені щось говорити, в пориві пристрасті кидаю дівчину з розмаху даю ляпаса чоловікові, а потім починаю кричати:
-Ти – зрадник, брехун, я так тяжко працюю, щоб ти в дім ось таких приводив. Я тебе ненавиджу, – від люті в мене починають трястися руки, розумію, що сили покидають, і від цього починаю плакати.
Чоловік приводить мене до тями, що розповідає, а я взагалі нічого не чую.
– Люда, чуєш мене, Люда… Заспокоїлася? Це ж моя сестра!
– Не бреши мені, негідник!
– Спробуй мене вислухати, прошу..
– Ніколи в тебе не було сестри, а тут з’явилася?
– Це двоюрідна, ти ще з нею не знайома. Вона проживає в селі, приїхала на обстеження і завітала до нас перед виїздом. Вона мала залишитися в подруги, однак та у відпустці. Все сталося дуже раптово, тому я не попередив тебе. Вибач.
-Так! Це правда!
Коли інформація почала доходити до моєї свідомості, мені стало дуже соромно. Спершу я пішла в душ, потім попросила вибачення у дівчини й стала готувати вечерю. Вже пройшло декілька років з того випадку, а мені досі соромно. Інколи чоловік згадує ту ситуацію, і ми разом сміємося.
Однак це мене навчило краще керувати своїми емоціями.
Чи траплялися з Вами схожі ситуації, коли емоції беруть верх над розумом?