У мене четверо дітей. Ми, чесно кажучи, не планували з Мартою так багато, але що Бог дав – те маємо.
Колись я дуже жалів про те, що маю таку родину. Хоча інші мені заздрили та казали, що я дуже щасливий чоловік.
Зараз ми живемо на невеликій двокімнатній квартирі, яка мені перейшла у спадок від покійної бабусі. Поки нема ні часу, ні коштів зробити ремонт. Та якщо зламалася ручка – я її ізострічкою перемотаю, на гачок повішаю. Дірки на шпалерах обережно заклеюю скотчем або ж туди вішаю картину. Ну крайній випадок – просто шафу пересуну, щоб тріщину закривало. Від одної проблеми дах не впаде?
Я на роботі, Марта з дітьми. Старший син Петрик пішов у перший клас, середня донька Софійка ходить в садок, а двійнята Саша та Паша тільки 6 місяців мають. Марта весь час вдома, з кухні бігає до дітей. Звісно, що декрет – це чудова ідея, бо не знаю, як б ми давали раду з дітьми. Мої батьки живуть далеко, рідно приїздять до онуків. Мама Марти вже стара, ледь сама ходить. Батька нема.
Через таке “чудове” життя ми з Мартою часто сварилися.
Бувало, що я навіть йшов до друзів та ночував у них днями. Я їй дорікав, що нам часто не вистачає грошей, а Марта жалілася, що я їй не приділяю часу. Ну вона зараз серйозно? Тобто я гарую на роботі, як кінь, а вона просто сидить вдома! Хоче новий айфон, поїхати у Буковель, зробити ремонт. Збожеволіла жінка геть чисто! Хіба вона не бачить що нам ледь вистачає на дітей?
– Я одяг у секонд купую! Вже не згадаю, коли останній раз робила собі нігті чи малювала волосся. Всі мої подруги, хоча в декреті, але їздять на відпочинок, проводять з чоловіком час. А ти що?! – дорікала Марта.
Отож, я вже серйозно задумався про розлучення.
Все-таки, жити у сварках та конфліктах дуже погано. Та і діти все бачать, плачуть. Така-собі розвага. Вже налаштувався на розмову, але тут до мене зателефонувала сусідка, бабуся Галя:
– Марті погано! Викликала швидку! Я дітей забрала. Виходжу з квартири – а вона на лавці лежить, діти плачуть!
Я кулею поїхав до лікарні. Бачу, що Марта у палаті спить, біля неї крапельниця.
– Ви хто? – питає черговий лікар.
– Чоловік! Петренко Марта, вона моя жінка!
– Кепський ви чоловік. У вашої жінки був кесарів, так? Отож, після такого їм не можна важні речі тягати, рік на відновлення. У неї дуже слабкий організм. А вона коляску з 5 поверху на 1 тягла. От здоров’я і сказало “дякую” за таке.
Мені стало дико соромно, я аж заплакав. Я не помічав, як Марта багато робить для нас. Наприклад, син чудово навчається. Та і загалом, діти здорові, чистенькі, в дома порядок. Приходжу з роботи – на столі смачна вечеря та вже спакований перекус на роботу. Речі всі попрасовані, лежать під рядочок. Холодильник забитий продуктами. На плиті – як не борщик, то плов чи курочка запечена.
Поїхав додому, щоб забрати діток у сусідки.
– На, в неї випало, – простягає баба Галя листочок.
Мої справи на день:
Ранок: приготувати сніданок, відвести дитину в школу. Не забути здати гроші на екскурсію. Софійку відвести у садок, поговорити з вихователькою про святкування.
Обід: погуляти з малюками, купити ліки. Приготувати обід та вечерю, відвести Петрика на футбол. Забрати Софійку з гімнастики. Купити продукти. Зробити уроки та додаткові вправи для математики! З Софійкою прочитати книгу, вивчити віршик на свято!
Вечір: зробити на завтра сніданок та закрутити помідори. Погуляти з малюками, випрати та розвісити одяг. Помити ванну, кросовки, попрасувати чолвоікові одяг…
Список був довжелезний. Як моя Мартуся тільки це все встигає?
Тоді я ледь не заплакав – так соромно та совісно стало.
Я не дооцінював свою кохану. Вона стільки для мене робила, а я цього не помічав.
На щастя, кохану виписали з лікарні швидко. Я взяв на роботі вихідний, щоб допомогти жінці з дітками. Тепер щотижня ми їдемо на природу за місто, гуляємо у парку щовечора. Мартуся з дітками мене зустрічають з роботи. Можемо піти у кіно на мультик.
Думаю, що краще не купити одну пачку цигарок, а якесь печиво діткам. А ще почав робити Марті невеликі подарунки – нову сумку, сертифікат на нарощення вій. Ці дрібниці роблять її щасливо. Коли я бачу її посмішку – то всередині так тепло стає…
Чого навчила мене ця історія?
Любі чоловіки! Будь ласка, не повторюйте моїх помилок. Декрет – це не відпочинок. А материнство – це дуже важка справа. За це жінкам гроші ніхто не платить. Тому завжди допомагайте своїм коханим та діткам!
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
А Ви погоджуєтеся з такими словами чоловіка? Чому?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!