Гортала сайт оголошень. Шукала якусь невелику шафу, бо речі геть чисто нема куди ставити. Але не хотіла робити ремонт у бабиній хаті.
Ось вже 3 роки живу в селі. Знаєте, ще з дитинства тягнулася до міста, до інших людей. А мама завжди казала одне й те саме “Доню, вони не з того тіста зроблені”.
Мене це дуже дивувало – ну хіба люди робляться з борошна та молока? Дивно.
Шкода, що зрозуміла це надто пізно…
Після школи переїхала до Києва. Там жила у гуртожитку, ходила в університет. Закохалася у Павла – місцевий викрадач сердець. Такий легінь, до всіх посміхається, староста у нашій групі. От всі дівчата за ним бігали, чесно!
Але обрав він чомусь мене.
Повірте, тоді я від щастя немов не небі літала. Квіти, побачення, подарунки, романтичні вечері. Я гадала, що Павло – то мій принц на коні. Вже уявляла, як ми будемо мати багато діток, купимо власний будинок, машину, світом подорожуватимемо.
Та мої мрії розбилися через одну новину…
Про це я дізналася випадково. Підслухала у жіночій вбиральні.
– А та дурепа у нього дійсно закохалася. І ні про що не здогадується!
– Ага, 100 доларів на дорозі не валяються. Цікаво, а вона Павлові підігрує, щоб виграш поділити 50 на 50, чи така наївна?
– Сіра миша з села гадає, що Павло дійсно у неї закохався. Ну і сміх!
Виявилося, що Павло посперечався на мене за якісь нещасні 100 доларів. На цьому проблеми не закінчувалися – я була вагітна. Термін маленький, я гадала, що Паша буде радіти такій звістці та зробить мені пропозицію.
– Яка дитина? Я молодий та ще гуляти хочу. Знаєш, я дам тобі гроші, піти до лікаря та зроби…
– Подавися своїми доларами! Я все знаю!
На щастя, це був останній курс навчання, тому я знала, що слава такої “дівчини” зі мною буде не довго.
Склала останній екзамен, забрала диплом та поїхала додому.
Правда, в автобусі так мене натрясло, ми їхали, немов кільки в банці. Під вечір мені так стало погано, що я втратила свідомість та отямилася тільки у лікарні.
– Вибачте, але дитину ми не змогли врятувати.
Я так кричала, що аж очі кров’ю налилися.
Відтоді минуло 3 роки. Не буду заглиблюватися у деталі, але скажу коротко – переїхала назад до села, працювала секретарем у сільраді і допомагала мамі. Все.
Я намагалася знайти щось цікаве у житті. Але, здається, Бог приготував мені сюрприз…
Знайшла оголошення про шафку, зателефонувала:
– Вітаю, хочу у вас придбати шафу. Ви зможете її завтра привезти, у вас пише що доставка у межах області?
– Марто, це ти?
Слухавку підняв знайомий Павла – Мишко. Я кинула телефон, не хотіла згадувати всіх людей, з якими пов’язане моє “славне” життя в університеті.
Та телефон не вмовкав. 10 пропущених.
– Чого тобі?!
– Куди вести шафу?
– Скину смс адресу.
Наступного ранку приїхав Мишко. Такий нарядний, у костюмі, сам вивантажив та поставив шафу.
– На, гроші.
– Не треба, подарунок..
– Який до біса подарунок. Вирішив над мною насміхатися?! Йди розкажи всім, кому подачки такі робиш!
– Припини. Я з ним вже не спілкуюся.
Виявилося, що Мишко єдиний, хто мене захищав. Він, до речі, дуже побив Павла після того випадку.
– Чого зробив?
– Бо любив. Ти мені завжди подобалася. Та і зараз почуття не вщухли…
Відтоді минув ще рік.
Мишко переїхав до мене у село, ми живемо зараз разом. Він нам дуже допомагає. То дах перекриє, то дров нарубає. Почав тут свій невеликий бізнес – меблі на замовлення робить.
Правда, про діток ми поки не думаємо. Мені досі важко переступити через себе, бо згадую той випадок з Павлом. Але я бачу, як Мишко хоче малюка.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Що мені робити? Як впоратися з такою проблемою?
Що ви можете порадити дівчині у такій ситуації?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!
-
Харків. Відділення Нової пошти. Черга не стримує сміху…Старша жіночка після розмови з працівником пошти нервово ...
Довелося спостерігати за цікавою ситуацією на відділення Нової Пошти... -
Коли вчителька читала на батьківських зборах твір про маму, то всі батьки плакали. А я ...
Я ніколи та нізащо у світі не дозволю чоловікові перевіряти домашнє за... -
Заходжу у сільпо та ледь не плачу – а все через пляшечку молока
Заходжу вчора у Сільпо та ледь не плачу від щастя - а все через одну п... -
Чого українським жінкам слід повчитися у італійок? 4 поради, які зроблять вас щасливішою
Українки найкрасивіші у світі! І тут нічого дивного, адже всі доглядаю... -
Ні совісті, ні честі! Що хвилює українців, доки хлопці гинуть на передовій
Часом доводиться чути обурення чи просто дивну форму констатації того... -
Діти вирішили на мені зекономити і купили квитки на верхню полицю. Як я туди залізу ...
Я почала розкладати свої речі на нижній поличці купе, аж тут до мене п... -
Дзвінок від сестри з Севастополя дуже мене потішив. З 2014 року мовчала, а тут вирішила ...
До пенсії мені залишилось ще три роки. Чекаю на неї, як божу манну. Са... -
Моя мама написала листа родичці, яка проживає у Криму – ми плакали довго
Нещодавно моя мама вирішила написати листа до своєї куми, яка підтриму... -
– У нас немає дочки! І ніхто в Україні на тебе не чекає!
Олена познайомилась з Денисом на вечірці. Дівчина тоді поїхала в гості... -
Проживаю вже 6 місяців в Італії та помітила одну дивну звичку біженців. Чесно кажучи, вона ...
Я біженка з Харкова. Дивом вдалося виїхати з міста 24 лютого, зараз пр... -
– Я втомилася від усіх людей, які нічого не знають! Проблема не у вчителях! Проблема ...
Ліза Роберсон багато років пропрацювала у школі та висловила усе те, щ... -
– Дивлюся на ваш стіл і розумію, що тут немає що їсти. Це ви спеціально ...
Про те, що у мого сина є дівчина я знала із самого початку. Вони разом... -
До нас переїхала родина біженців та я вирішила їм допомогти. Але така поведінка мене дуже ...
Десь на початку березня до нашого будинку переїхала родина біженців. Я... -
Цього року в травні не стало моєї синьйори, за якою я доглядала останні 5 років ...
В Італії працюю останні 15 років свого життя. Можна сказати, що мій ді... -
Три тижні не бачив рідних. Замість домівки – окопи, лінія фронту. Того дня чекали на ...
Невелике село під Харковом. Вже третій тиждень тут. За цей час здаєтьс...