– Я готовий вам віддати квартиру, та маю одну умову! – Після сих слів зять сказав, що я помру на самоті

Не думав я, що таку біду матиму на старість. Днями в мене був ювілей – 70 років. Чекав доньку з онуками, та ніхто не приїхав. 

Насправді ми вже давно не спілкуємося. Стався між нами конфлікт. Річ у тім, що ми з дружиною багато років працювали на заводі. Я мав керівну посаду, вона була начальником зміни. Тому й квартиру велику отримали – трикімнатну. Тоді про таке ніхто й не мріяв. 

Мали ми двох донечок, яких буквально обожнювали. Та у вісім років старша Інна важко захворіла.. На той час лікарі нічого вдіяти не могли. Зараз доньку врятували б, може за кордон відвезли б на лікування. А тоді всі лише руками розводили. Згасла наша зіронька, а ми слізьми вмивалися.

Можливо через цю гірку втрату, а може й ні – почали ще більше оберігати молодшу Іванку. Все заради неї робили. Дівчинка розумницею зростала, доброю й чуйною. Ми вірили, що будемо мати на старість втіху, ніколи донька нас не покине. 

Ми з дружиною гроші відкладали, аби згодом мати Іванці на квартиру. Тим часом вона закінчила університет. А тоді зустріла Ігоря. Він мені відразу не сподобався, командував донькою, як хотів. Та наша дівчинка погодилась вийти за нього, навіть благословення нашого не спитала. 

 – Доню, ти добре подумала. Може кращого знайдеш?

 – Так, тато. А ви нам допоможете квартиру купити? Ігор вже має на приміті однокімнатну, та грошей бракує.

Не думав я тоді, що Ігор такий підступний. Він перехитрив мене. Сказав, що квартира коштує 20 тисяч доларів. Взяв в мене 10. А тоді я дізнався, що продали її за 13. Та вирішив не сваритись, аби дочці не нашкодити. Тим паче за документами житло належало їм обом.

Роки минали. Донька народила двох чудових діток. Ми з дружиною обожнювали онуків. А тоді сталася велика біда. Одного ранку кохана моя не прокинулась. Тихо й мирно відійшла уві сні. А їй тоді навіть 60 не було. 

Навіть 40 днів після смерті дружини не минуло, коли прийшов зять із пропозицією.

 – Нащо вам така велика квартира? Переходьте в нашу, а ми сюди. Ми всі в одній кімнаті тулимось, а діти вже не малі.

Пошепки

 Я подумав, що це дійсно раціональний варіант. Погодився, та за однієї умови.

 – Ви переїжджайте, я лише за. Та документи переоформляти не будемо. Все однаково донечці залишиться.

Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi

Сказав я це не просто так. Бачив, що Іванка не щаслива у шлюбі, пригнічена постійно. Думав, а раптом розлучитися схочуть. Нехай квартира їй належить. Та реакція зятя була жахливою.

 – І що я маю в чужій квартирі жити? Щоб ви мене потім випхали? Та ні. 

 – Але ж мені теж гарантії потрібні?

 – Не хочеш самий віку доживати – перепиши квартиру.

Та я не поступився. Відтоді і зять, і донька забули про мене. Навіть онуки не приходили. Хоча раніше завжди полюбляли в мене гостювати.

І ось днями мені виповнилося 70 років. Я приготував смачну вечерю і весь вечір чекав рідних. Та ніхто не прийшов. Сльози самі на очі наверталися. А тоді ліг спати. На ранок подумав, що якщо так, то краще знайду доглядальницю і на неї заповіт напишу. Хоча б самий не буду.

Як гадаєте, невже я помилився? Чи треба було віддати квартиру?

Більше цікавих життєвих історій тутhttps://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

IrynaS
Adblock
detector